Чому відрізняються дати Православного і Католицького Різдва? Чим відрізняється католицьке і православне Різдво? І чому католицьке Різдво відзначається раніше?
Почнемо з того, що точна дата народження Ісуса Христа невідома. Тому день для святкування народження Христа у плоті просто призначили. У Римській імперії з 4-го століття почали відзначати Різдво Христове 25 грудня, в день старого язичницького свята Сонця і зимового сонцестояння. Як же сталося так, що тепер католицьке Різдво відзначається раніше, а православне «відстає»?
Ще Юлій Цезар ввів в ужиток календар, названий на його честь юліанським, за яким майже весь світ жив аж до 16-го століття. Але цей календар не повністю відповідав астрономічному часу, в результаті накопичувалися «зайві» добу, через що святкування Різдва і Великодня все більше зміщуються, як і день весняного рівнодення.
Невідповідність
астрономічного календаря і номінального все більше наростало, нарешті, папа
Григорій XIII в
1582 році оголосив про реформу календаря. Щоб відновити різницю в часі,
пропустили 10 днів, і після 4 жовтня, за указом Папи Римського, настав відразу
15-е октября.В григоріанському календарі, правда, зайвий час теж набігає, але
не так швидко: всього лише 1 зайвий день за 10 тисяч років. Все тому що він
передбачає менше високосних лет.Постепенно європейські країни - католицькі і
протестантські - перейшли на григоріанський календар. Росія перейшла на «новий
стиль» однією з останніх, тільки в 1918 році. А ось Російська православна
церква так і не перейшла на григоріанський календар і продовжує відзначати
свята «за старим стилем».В ніч з 6 на 7 січня Різдво святкує також Грузинська,
Єрусалимська і Сербська Православна Церкви, афонські монастирі, які
дотримуються Юліанського календаря, і деякі помісні католицькі церкви. Так,
Українська Греко-Католицька Церква відзначає Різдво теж 7 січня.У той же час
всі інші православні церкви, Римська католицька церква і протестанти святкують Різдво
в ніч з 24 на 25 грудня.Розбіжність між юліанським календарем і григоріанським
збільшується, зараз вона вже не 10, як в XVI столітті, а 13 днів. А після 2100-го року різниця
складе 14 днів, якщо, звичайно, «старий» і «новий» стиль ще збережеться на той
час.
Межі українських земель на унікальних картах початку ХХ ст.
У 1918 році Українська Народна
Республіка проголосила, що відділяється від Росії і стає самостійною державою.
Щоб розповісти світові про нову країну, в Бухаресті опублікували барвистий
плакат-інфографіку, який англійською та французькою мовами розповідає про
українську історію, мову та економіці.
Плакат красиво ілюстрований картою розселення українців, національною символікою і портретами гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.
Ось найцікавіші тези з економічного і географічного огляду УНР:
Україна, будучи частиною Російської Імперії, виробляла і вирощувала:
– 67% російських зернових (а пшениці – більше всіх у світі),
– 64% російського тютюну,
– 98% антрациту,
– 68% солі,
– 99% коксу,
– 88% цукру (Україна виробляла більше всіх цукру в світі),
– 74% сталі,
– 71% вугілля
– 4,5% всієї нафти в світі.
Автор інфографіки коротко розповідає іноземним читачам історію
України – від часів Русі до проголошення незалежності в 1918 році. Окремо
зупиняється на тому, що ні Росія, ні Польща не бажають, щоб Україна була
незалежною, і намагаються довести в європейській пресі, що українського народу
й української мови не існує, що Україна – це дика країна.
Судячи з поведінки сучасних російських ЗМІ, за 100 років у Росії
нічого не змінилося.
Площа – 850 тис. 100 км2. Це більше, ніж Великобританія
(очевидно, мова йде тільки про острів Великобританія), Румунія, Греція,
Болгарія, Португалія, Швеція, Данія, Нідерланди, Бельгія та Албанія разом
узяті. А також більше Франції та Італії. Сучасна територія України – 603,5 тис.
км2.
Населення – 50,2 мільйона чоловік (сучасне – 43 млн, 45 млн – з
урахуванням тимчасово окупованих Криму і Севастополя). Зате щільність населення
досить низька – 45 чоловік на км2. Для порівняння: Франція – 73 людини, Бельгія
– 255.
Вже на початку століття Україна була сільськогосподарським і
промисловим гігантом!
Якби в 1914 році Україна була б самостійною державою, прибутки
її бюджету становили б 181 млн 244 тис. рублів.
Автор навіть додав дані про статуру і кольорі волосся українців,
росіян і поляків – мабуть порахував, що іноземцям потрібно про це знати!
“Оглядова
карта українських земель”, Відень, бл. 1900.
1919 рік
Мапа представлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції
1928 рік
Мапа видана в складі “Російського історичного атласу” в Москві. Атлас отримав
першу премію Цекубу та ЦБ СНР
Етнографічна карта України
І ще одна цікава карта 1666 року, надрукована у
Парижі
10 безумных вещей, которые делали
древние египтяне
1.
Добывали железо из метеоритов
Добывали железо из метеоритов
Археологи
нашли в древнеегипетской гробнице металлические
бусинки. Их уникальность в том, что железо в Египте начали
выплавлять только через 2 000 лет. Откуда тогда появились эти бусины?
Ответ дает иероглиф, которым обозначали железо, — он переводится как
«металл с неба». Скорее всего, бусины были сделаны именно
из метеорита.
2. Изобрели зубную пасту
Сохранились
доказательства, что древние египтяне уже с 5000 года до н. э.
делали зубную пасту — порошок, состоящий
из различных ингредиентов, доступных в то время (среди них
сожженные скорлупки яиц и пемза). Однако до наших времен
не дошли сведения, как именно они использовали данную пасту. Тут остается
только гадать.
3. Лечились антибиотиками
5. Основали первую
в мире полицию
6. Одними из первых
стали делать пиво
Общеизвестен
тот факт, что строителям великих пирамид было положено 4–5 литров пива. Это говорит о том, что
пивоварение у них было очень развитым. Египет одним из первых стал
делать этот пенный напиток.
7. Хирурги делали очень
сложные операции
8. Использовали замок
для двери
Дверные
замки придумали в Египте, Китае и Междуречье. Вероятно, из-за
того, что возникла в них необходимость. Чем больше людей живут бок
о бок, тем больше появляется поводов закрыть дверь на замок. Они были
изготовлены из дерева и являли собой простейший запирательный
механизм.
9. Играли в боулинг
10. Лечили глаза
Глазные
инфекции были распространены среди египтян. Для борьбы с ними в ход
шли разные способы, в том числе самые сомнительные: например,
от инфекций избавлялись при помощи бактерицидной краски
и лекарствами, сделанными... из человеческого мозга.
Вот
так выглядел один из рецептов: «Разделить человеческий мозг на две
части. Смешать одну часть с медом и намазать на глаз вечером.
Вторую часть высушить, просеять и мазать на глаз утром». Помогало
данное средство или нет — никто не знает.
Почему исторические личности на портретах прячут руку под одеждой? Неожиданная разгадка!
Наверняка ты видел портреты
исторических личностей и мог наблюдать, как все эти вожди, короли, императоры,
полководцы позируют в необычной для нашего понимания позе. Особенность ей
придает положение руки, которая спрятана за бортом верхней одежды.
Сегодня такие фото не встречаются,
даже несмотря на существование некоего культа фотографирования. А вот раньше
заложенная под одеждой рука на портрете — была настоящим трендом.
Сегодня мы разберемся, что означает
этот жест — спрятанная под жилетом или сюртуком рука. Представляем 5 самых
интересных теорий.
1.
Особенности древнегреческого этикета
Вспомни, как ты смотришь на
человека, который на людях громко сморкается или настойчиво ковыряет в носу.
Примерно так жители Древней Греции смотрели на тех, кто держит руки на виду во
время общения. Для оратора прятать руки в складки туники было обязательным
правилом. Свободные руки считались грубостью и оскорблением в адрес слушателей.
Эсхин, основатель школы риторики и
один из самых известных ораторов Древних Афин, настоятельно рекомендовал людям,
произносящим речи, позу со спрятанной рукой. Похоже, эта рекомендация была
очень убедительной, ведь спустя почти 2 тысячи лет этот жест также
рекомендовали в учебниках по ораторскому искусству.
Эта теория демонстрирует влияние
древнегреческой культуры на развитие Западной Европы. Так, в высших кругах
XVIII века возродилась мода на классические позы, которые были популярны в
Древней Греции. Знатных людей стали изображать на портретах со спрятанной под
одеждой рукой.
Этот жест быстро стал обозначать
принадлежность к высшему слою общества, намекая на образованность, хорошие
манеры и благородный характер владельца.
3.
Ориентация на императора
Многие портреты Наполеона Бонапарта
изображают французского императора всё в той же позе. Ты можешь предположить,
что ему она просто нравилась, но это не так.
Например, для известного портрета
«Наполеон Бонапарт в рабочем кабинете в Тюильри» император не позировал вообще.
Жак-Луи Давид (в то время, пожалуй, самый известный художник Европы) сумел
нарисовать французского полководца по памяти и сам выбрал ему позу.
Наполеону понравился портрет, и он
горячо поблагодарил художника за работу. А поклонники французского императора,
коих в то время было огромное количество, старались подражать своему кумиру,
используя ту же позу для своих портретов.
4. Удобство
позы для фото
На заре появления фотографий, чтобы
сделать фотопортрет приходилось неподвижно стоять длительное время — от 30
секунд до четверти часа. В противном случае фото получалось размытым и
процедуру следовало проводить снова. Поза со спрятанными под одеждой руками
помогала натурщику не двигаться нужное время.
Во время Гражданской войны в США
военнослужащих также фотографировали с заложенной за борт кителя рукой. В такой
же позе фотографировался и Карл Маркс. Со временем, к концу XIX века, мода на
подобную позу прошла. Впрочем, это не помешало использовать ее Иосифу Сталину
для своего портрета.
5. Знак
масонов
. Еще одна любопытная версия гласит,
что поза со спрятанной рукой — тайный знак масонов. Именно этот жест якобы
успользуют «вольные каменщики» для самоидентификации. Также он указывает на
уровень иерархии и преданность делу.
Для примера приводят портрет
популярного классического композитора и музыканта-виртуоза Моцарта. Ведь
австрийский гений также был
А как ты думаешь, какая из теорий правильная? Делись с друзьями статьей,
пусть они тоже попробуют сфотографироваться в позе известных исторических
личностей.
У 1991 році СРСР і США однаково боялись української
незалежності й бачили нашу країну без Криму та з автономією Харкова й Донбасу.
Про це пише Поза
часом із посиланням на Експрес.
…На
диво, до наших днів цей факт чомусь досі не сплив на поверхню. Можливо тому, що
тривалий час документ, який підтверджує цю інформацію, маркувався під грифом
ЦРУ “цілком таємно”. А коли нарешті його частково розсекретили й відкрили для
загального доступу, ніхто не звернув уваги на якусь там стенограму переговорів
між СРСР і США від 19 листопада 1991 року.
Проте
цей документ проливає світло на деякі аспекти того, як і в яких умовах
формувалась українська незалежність, коли СРСР доживав останні дні. Ми
переклали з англійської уривки з цієї стенограми. Повна її версія недоступна,
адже навіть через 26 років ЦРУ все ще не зняло секретного грифа.
Отож,
19 листопада 1991 року. Білий дім, Овальний кабінет, Вашингтон, США. Таємна
зустріч президента США Джорджа Буша-старшого з Олександром Яковлєвим — радником
першого й останнього президента СРСР Михайла Горбачова, а також послом СРСР у
США Віктором Комплектовим. З американського боку також присутні Джеймс Бейкер —
третій державний секретар, Джон Генрі Сунуну — начальник генерального штабу
США, Брент Скоукрофт — помічник президента з питань національної безпеки, Ед
Г’ютт — старший директор з радянських питань, Денніс Росс — директор з планування
політики. О.Яковлєв: — Наш президент Михайло Горбачов сильно стурбований
щодо України. Щось незрозуміле діється там. І він це відчуває.
Дж.Буш: –
А що буде після виборів в Україні?
О.Яковлєв: – Вони підписали економічний договір, договір про продовольство, і хочуть працювати з G-7. Але я хочу сказати щось ще… Михайло Горбачов повинен був обговорювати національне питання з Вами. Річ у тому, що в Україні 12 мільйонів росіян із усіх 50 мільйонів. Ми вважаємо, що Донецьк має оголосити про свою автономію. У Криму є намір провести референдум про те, щоб стати окремою республікою, незалежною від України. Всі промислові райони України населені росіянами, а це Донецьк і Харків. Ви самі розумієте, що там розташоване… А найбільша проблема в тому, що націонал-демократ В’ячеслав Чорновіл хоче незалежності. І…
Далі
– обрив розмови, оскільки Буш-старший дав знак стенографістам наступну
інформацію фіксувати в протоколі як секретну. Відтак, ми не знаємо, про що
говорили в Овальному кабінеті наступні 5 хвилин. З подальших реплік можна
припустити, що обговорювався військовий сценарій.
Дж.Буш: –
Все залежить від того, що означає так звана незалежність.
О.Яковлєв:
– Ніхто не знає. На жаль, у нас є щонайменше тисяча різних розумінь
“незалежності”. Ніхто не знає. У них є все, щоб стати рівними “великій сімці”.
Дж.Буш: –
Однією з проблем є потужна зброя на їхній території. Як ви бачите, що тут буде
працювати для нашого спокою? Контроль? Ратифікація? Безпечний демонтаж? Як
Леонід Кравчук підходитиме до цього?
О.Яковлєв: –
Не очікуйте ризиків або несподіваних кроків. Вони будуть дивитися на Захід,
поспостерігайте краще за західною реакцією. Звичайно, ми не відмовимося від
своєї зброї. Управління перебуває у нас.
Дж.Бейкер: –
Але деякі війська перейшли на бік Української республіки.
О.Яковлєв: –
Я знаю, що деякі полковники зараз можуть говорити дуже переконливо. Правда, це
не означає, що вони фактично будуть діяти, як вони кажуть. За офіційними
документами, вони наші, радянські. Там може бути рішення за це, так. Може, ми
зможемо обговорити це на деяких рівнях у майбутньому. Ймовірно, ми можемо
знищити деякі типи зброї в Україні.
Дж.Буш:
— Це було б логічно… Що він відповість далі?
Можемо
припустити, що, ймовірно, розмова йшла про можливе знищення української зброї
США і СРСР спільно. Але далі — знову засекречена інофрмація. А після цього
йдеться:ґ
Дж.Буш:
— Тут важливі внутрішні міркування. Країни Балтії були серйозною проблемою.
Тепер це Україна. З великим інтересом за нею стежать багато американців…
Дж.Бейкер:
— А що відбувається після того, як Україна заявила про свою незалежність? Невже
росіяни кажуть “ні”?
О.Яковлєв:
— Це буде безлад. Але, ймовірно, в Україні не буде громадянської війни.
Дж.Бейкер:
— Ви натякаєте про росіян в Україні?
О.Яковлєв:
— Є 12 мільйонів, з них — багато в змішаних шлюбах. Є 25 — 30 мільйонів
змішаних шлюбів. Яка війна може бути?
Дж.Бейкер:
— Звичайна війна. Що станеться, коли Росія почне нараховувати світові ринкові
ціни на нафту Україні?
О.
Яковлєв: — Тепер це “rope pushing” (сленговий американський вислів, який
означає — “марні намагання боротися з імпотенцією”). Єльцин довідався, що
Україна продає нафту за долари. Тому Борис Миколайович скоротив видобуток
нафти. Я дивлюсь на карту й бачу, що Україна буде дуже маленькою…
Е.Г’ютт:
— Чи визнає Росія незалежність України?
О.Яковлєв:
— Так.
Е.Г’ютт:
— А Верховна Рада СРСР?
О.Яковлєв:
— Побачимо. У мене таке відчуття, що розум людей стане більш тверезим. Вони не
готові зараз демократизуватись самі. Зараз це дуже складно. Ось чому ми з
Горбачовим говоримо, що найближчі тижні будуть дуже важкими…
…Така
ось розмова відбулась за зачиненими дверима Овального кабінету в ті дні, коли
Україна вже оголосила про свою Незалежність, але жодна держава світу ще не
визнала її такою.
Прочитавши
цей документ, нехай навіть порізаний, бачимо: Україна мала всі шанси стати
однією з провідних країн світу. Але ми ними не скористалися. Нині віддаємо борги МВФ.
І воюємо зі спадкоємицею СРСР.
В пошуках істини - академік Герасимов
Скіфи і сармати - Історія України
Первісний лад на території України
Мы собрали для вас 10 интересных мест, популярных не только среди наших земляков, но и среди жителей всей страны. За одни выходные посетить их, конечно, невозможно. Но ведь впереди целое лето! А начинать нужно прямо сейчас.
с. Завтурово, Устиновский район
Расстояние от Кировограда – примерно 100 км. Дорога: по трассе до Бобринца, при выезде из Бобринца повернуть по трассе на Устиновку, дальше – через села Солонцеватка, Селиваново, Седневка и Устиновку на села Березовка и Ингульское. Дорога сложная!
Самое таинственное место Кировоградщины сравнимо с английским Стоунхенджем. Ехать нужно в хорошую погоду и желательно на машине, которую не жалко. Место уникальное и для украинской культуры значит не меньше, чем пирамиды для древнего Египта.
Посреди широкой изумрудной степи возвышается овальная скала, рядом с которой протекает Ингул.
Подойдя ближе, можно увидеть громадные каменные плиты, сложенные одна на другую. Размеры каменных блоков впечатляют. Сложно представить, что эти глыбы — творение человеческих рук. Есть версия, что эти камни — застывшая магма, которую высвободил из земли метеорит, упавший 45 млн. лет назад.
На верхушке скалы есть огромный камень, где приезжие оставляют «жертвоприношения» - хлеб, печенье, конфеты, чтобы задобрить местных духов. А рядом растущее дерево пестрит яркими ленточками, которые приезжие завязывают, задумывая желания. Судя по рассказам, эти желания непременно исполняются! Но самое загадочное —тысячелетние каменные украшения. Находятся они на верхней площадке и по очертаниям напоминают мифических животных.
Местные жители утверждают, что если провести здесь несколько дней, то у вас откроются сверхъестественные способности.
Монастырище овеяно легендами. Некоторые связаны с местным паном Требиновским, возлюбленная которого, сельская красавица, забеременев, во избежание людских глаз в одиночестве жила в одной из пещер Монастырища, как монахиня в келье. Местные жители рассказывают также, что за грех прелюбодеяния на Монастырище отсылали монахинь, где они искупали свой грех… Ходят легенды о тайной пещере, которая есть на Монастырище и в которой якобы спрятаны сокровища — то ли татарские, то ли казацкие.
Читайте также: Монастырище: Место силы!
с. Злынка, Маловисковский район
Расстояние от Кировограда – примерно 70 км. Дорога: Из Кировограда по уманской трассе до с. Злынка (около 62 км), затем проехать почти все село насквозь и на большом перекрестке повернуть с булыжной мостовой на асфальтированную дорогу налево, пересечь железнодорожный переезд, сразу за которым свернуть направо на грунтовую дорогу, по которой ехать, не сворачивая около 6 километров, до плотины. Прямо перед плотиной или за ней спуститься с дороги влево.
Урочище “Каскады” находится в каньоне реки Буки. Это одно из немногих мест распространения природных водопадов на равнинной части Украины. Урочище уникально с геологической и биологической точки зрения – множество местных видов растений и животных – редкие и исчезающие виды.
Самое главное - здесь безумно красиво. Купание в Буке – сплошное удовольствие: природные каменные плиты создают удобные входы в речку. Со скалы у водопада можно нырять. А можно просто гулять по многотонным скалам, между которыми льются бурные и не очень потоки воды. Любители также утверждают, что здесь неплохая рыбалка и многие летом выбираются на несколько дней пожить в палатках на берегу.
Читайте также: Урочище Каскады 
пгт. Побужское, Голованевский район
Расстояние от Кировограда – примерно 156 км. Дорога: по «бетонке» до Первомайска примерно 130 км (большая часть дороги – некомфортная, попадаются сложные участки, между Мигией и Первомайском – отличная трасса), от Первомайска в сторону Голованевска примерно 25 км + около 2 км по сносной грунтовой дороге.
Военная ядерная мощь Советского Союза не нуждается в комментариях, хотя “холодная война” и осталась далеко позади. Одна из точек, где под землей прятались килотонны смерти, была затеряна в степи на границе Кировоградщины и Николаевщины. Теперь строго засекреченная ракетная база, входившая в состав 46-й Нижнеднепровской орденов Октябрьской Революции и Красного Знамени ракетной дивизии, - уникальный музей, где собраны образцы ракетных двигателей, ракета Р-12, (сыгравшая ключевую роль в Карибском кризисе), специальная вспомогательная техника для транспортировки, перегрузки и заправки ракет.
Самый популярный объект на территории музея - ракета РС-20В (15А18М) «Воевода» (по классификации NATO - SS-18 «Satan»).
Здесь, в отличие от большинства украинских музеев можно не только смотреть, но и трогать – ходить везде в комплексе наземных и подземных сооружений ракетного полка, оснащенных системой оборудования боевого управления и связи, системами электроснабжения и жизнеобеспечения. С гидом можно спуститься к унифицированному командному пункту – это более 30 метров под землей. Можно сидеть на месте дежурного офицера и нажимать на те самые кнопки, которые несколько десятков лет назад управляли боевой мощью ядерной сверхдержавы.
Вход на территорию музея - бесплатный. Экскурсия по поверхности - 20 гривен, спуск к унифицированному командному пункту - 40 гривен.
Читайте также: На кладбище боевых слонов холодной войны
с. Озера, Светловодский район
Расстояние от Кировограда – примерно 110 км Дорога: из Кировограда до Александрии по днепропетровской трассе, в Александрии, свернуть в сторону Полтавы и дальше по трассе до села Алексеевка. От Алексеевки около 5 километров по достаточно сложной дороге (брусчатка со следами асфальтирования). Проехать сквозь село Озера до указателя к церкви в селе Таловая Балка, где повернуть влево, и проехать около 500 метров.
Читайте также: Каждые выходные - катание на яхтах под парусами!
Единственный в Кировоградской области зоопарк – частный. Фермер Александр Швец завел небольшой «живой уголок», в котором постоянно прибавляются новые постояльцы. Вход – бесплатный. По желанию можно оставить денежное пожертвование в специальном ящичке. Рядом с зоопарком - парковка для автомобилей, несколько беседок и открытых столов с лавочками для отдыха.
В зоопарке живут лев и львица, пумы, медведи, змеи, крокодил, черепахи, хищные птицы, шимпанзе, макаки, лемуры, бурые медведи, рысь, верблюды, дикобраз, еноты… Зверей – несколько десятков!
Все животные – красивые и ухоженные. Обязательно захватите с собой пару морковок и яблок – покормить зверей. Можно угостить медведей (для этого в вольере есть специальная трубка – не рискуйте своими пальцами!) и в благодарность получите медвежий танец – милый и неуклюжий.
Кроме зоопарка стоит заглянуть и в церковь в Таловой Балке. Храму около 200 лет и стоит он в очень живописном месте – на холме над рекой, в окружении леса. Церковь полуразрушена и выглядит очень романтично.
Смотрите фото - зоопарк Озера 
с. Ивановка, Долинский район
Расстояние от Кировограда – примерно 75 км Дорога: по криворожской трассе через Новгородку. С трассы свернуть по указателю в парк.
Дендропарк «Веселые Боковеньки» был заложен в 1893 году тогдашним хозяином этих земель - внуком героя войны 1812 года Дениса Давыдова Николаем. Проектировал парк известный художник Иван Падалка, чьи работы экспонировались по всему миру. Николай Давыдов посвятил парку 30 лет своей жизни, а затем подарил Русскому географическому обществу. В смутные послереволюционные годы парк от вырубки спасли жители соседней Ивановки - в благодарность своему помещику, вложившему в "Боковеньки" душу.
«Веселые Боковеньки» занимают площадь около 110 гектаров, здесь растет 963 вида деревьев и кустарников со всего мира. В «Весёлых Боковеньках» были созданы пять основных пейзажей, воспроизводящих природный ландшафт определенной географической зоны. В комплекс входит также более 500 гектаров селекционного дендрологического центра, где выращивают саженцы разных пород деревьев, которые, кстати, можно приобрести.
В отличие от своего “старшего брата” – уманской Софиевки "Веселые Боковеньки" в полтора раза меньше, но тоже создан во имя любви к женщине: Николай Давыдов был влюблен в дочь соседа-помещика, которая не отвечала взаимностью. Туристов здесь меньше, чем в Софиевке, зато есть пруды с мостами и островками, уютные полянки, столы и лавочки для отдыха, гостиница, детская площадка.
Вход в парк платный, но цены совсем невысокие – 5-10 гривен в зависимости от возраста посетителей.
С. Веселовка, Бобринецкий район
Расстояние от Кировограда – примерно 90 км. Дорога: трасса Кировоград-Николаев + около 5 км по сносной грунтовой дороге.
Удивительный водоем образовался на запруженной небольшой речке под названием Сухая. Озеро ценно не только насыщенным химическим составом воды, но и залежами голубой глины. Тут можно отдохнуть, искупаться и оздоровиться – соленая вода легко держит даже начинающего пловца, а голубая глина не только косметическое средство, но и усиливает эффект от других видов лечения.
Удобный вход в воду, правда, только один, но, зато он засыпан песком. Глубина озера небольшая и дно приятное. Впрочем, стоит выплыть на средину водоема – там, где людей меньше и вода прозрачнее. Лежа на воде, одно удовольствие наблюдать за стрекозами да слушать пение птиц, которых в окружающих камышах великое множество.
Собираясь сюда, не забывайте, что Соленое озеро находится посреди степи. Маленькая лесополоса рядом есть, но молодые деревца еще не дают приличной тени. Поэтому позаботьтесь о пляжном зонтике или навесе – выдержать летний полдень на берегу очень тяжело.
Читайте также: Степное море Кировоградщины
Александровский район
Расстояние от Кировограда – примерно 60 км Дорога: по киевской трассе до указателя в Ивангороде или перед объездной дорогой Александровки. Далее по вполне приличной дороге еще около 15 км.
Две деревни Розумовка и Бовтышка расположены совсем рядом, в Александровском районе. Известны они прежде всего тем, что здесь находится вотчина семьи Раевских, к которой имеет отношение и герой Отечественной войны 1812 года Николай Николаевич, и жена декабриста Волконского Мария и еще множество людей, чьи имена являются знаковыми для нашей истории.
Самое известное место здесь - усыпальница Раевских – Крестовоздвиженская церковь, построенную на высоком берегу реки Тясмин. Обязательно нужно заглянуть в местный музей – радушные работники проведут для вас увлекательную экскурсию за символическую входную плату. В музее обратите внимание на бюст Раевского – его нашла местная жительница буквально в земле в 60-х г.г. прошлого столетия. Творение неизвестного мастера из итальянского мрамора она использовала в качестве гнета при приготовлении зомашней засолки, пока шедевр не спас местный учитель истории.
Обязательно съездите на Бондарский пруд – его легко найти по указателям. Здесь кроме величественной природы есть еще одно памятное место - большущий дуб. Он остался от 5 или 7 деревьев, которыми когда-то отметили место, где закопан клад – воз с сокровищами. Но интересен трехсотлетний великан не только этим. Здесь бывал великий русский поэт Пушкин, тесно друживший с Раевскими. Вполне возможно это именно тот дуб, который “у лукоморья”...
Стоит отметить, что пруд находится в аренде и арендаторы хорошо следят за водоемом и прилегающий территорией. За 5 гривен входной платы с человека можно расположиться в одной из многочисленных беседок на берегу и не испортить отдых обозрением куч мусора.
с. Николаевка, Кировоградский район
Расстояние от Кировограда – примерно 28 км Дорога: по уманской трассе до указателя, затем налево через Шестаковку. Или по «бетонке» до указателя, затем направо еще около 5 км.
"Хутор Надия" - один из наиболее известных мест Кировоградщины. Усадьба основана выдающимся украинским драматургом, актером, театральным и общественным деятелем И.Тобилевичем (Карпенко-Карым) на 11-ти гектарах земли, принадлежавшей его жене Надежде Карловне Тарковской. В память о ней и назван хутор.
Здесь, в гостях у драматурга, побывали корифеи украинского театра Марко Кропивницкий, Мария Заньковецкая, Михаил Старицкий, братья Николай Садовский, Панас Саксаганский и сестра Мария Садовская - Барилотти. Здесь написаны 11 произведений, ставших классикой украинской драматургии. В бывшем доме Карпенко-Карого – интересная экспозиция личных вещей драматурга.
Уютный парк не очень большой, но ухоженный. На территории усадьбы есть озеро и родник с питьевой водой.
Вход в музей платный. Взрослый билет стоит 6 гривен, детский - 3. Есть беседки, в которых можно отдохнуть и поесть. Столик и лавочки есть на мостках у озера.
Читайте также: 
пгт. Добровеличковка, Добровеличковский район
Расстояние от Кировограда – примерно 107 км. Сначала едете по «бетонке» - до указателя на Помошную, затем еще около 10 км до Помошной и дальше - до Добровеличковки.
Географический центр Украины был рассчитан доктором географических наук А. Шевченко в 1989 году. Точка с координатами 48°21´´ сев. широты и 31°10´´ вост. долготы находится в Добровеличковке, в районе Казацкая криница. Место отмечено памятным знаком. Впрочем, в 2005 году новые исследования и расчеты перенесли географический центр Украины на Черкасчину, в Шполянский район между городом Шпола и селом Марьяновка. А точке в Добровеличковке присвоили другое почетное звание – геометрического центра. Впрочем, памятный знак не демонтировали, а надпись на нем не исправляли. 
г.Помошная, Добровеличковский район
Расстояние от Кировограда – примерно 83 км Дорога: по «бетонке» до указателя на Помошную, затем еще около 10 километров до города.
Водонапорная башня в Помошной — одна из первых в мире гиперболоидных конструкций, построенная по проекту великого инженера и учёного Владимира Григорьевича Шухова. Всего в мире таких башен осталось едва ли полтора десятка, хотя великий инженер спроектировал их более двух сотен. Самая известная — телевизионная башня на Шаболовке в Москве.
Строительство башни началось в 1932 году. Строительство башни и водозабора тогда спасло жизнь многим крестьянам окрестных сел – тем, кто работал, выдавали хлебный паек. Башня Шухова около 20 метров в высоту, двухъярусная. Нижняя башня имеет объем 300 кубических метров, верхняя - 90 кубических метров. Был там и паровой котел для подогрева воды зимой. В погожий день башня будто несется над городом.
Во время отступления в марте 1944 года из города фашисты хотели подорвать башню. Заложили взрывчатку симметрично с обеих сторон. От взрыва башня поднялась в воздух (очевидцы говорят, что где-то на метр и будто на миг зависла), а потом медленно осела на свои кое-где поврежденные опоры. Сооружение отремонтировали, но по назначению уже не использовали.
К сожалению, сейчас башня не в лучшем состоянии – стальные конструкции подвержены коррозии, кроме того, творение великого инженера стало объектом внимания охотников за металлом… Учитывая невнимание к башне со стороны властей, каждый из нас имеет вполне реальный шанс быть последним, кто видел чудо инженерной мысли на Кировоградщине…
Без сомнения, это - далеко не полный список интересных мест нашей области. Главное, чтобы он с годами пополнялся.
Подробнее: http://tusovka.kr.ua/news/2013/06/27/10-mest-kirovogradschin-kotore-stoit-posetit Робітники й селяни проти «робітничо-селянської влади»
Міф про масову підтримку більшовицької влади робітниками та селянами десятиліттями нав'язувався населенню колишнього СРСР. На цьому міфі частково грунтується й іделогія сучасних «народних республік». Здається, варто прогнати націоналістів та чужих капіталістів (свої нехай лишаються), все поділити і настане соціальна і майнова справедливість.
|
Робітники й селяни проти «робітничо-селянської влади»
|
Проте історична правда — річ уперта. У революційну добу 1917 - 1920 рр. в Україні саме працюючий люд активно боровся проти «своєї» робітничо-селянської влади. Комуністи намагалися витравити з пам’яті нащадків подібні епізоди, але недарма кажуть, що істина данина часу.
МІСТО «ПОЗА ЗАКОНОМ»
Населення Єлисаветграда (нині Кіровограда, місто, що опинилося нині в епіцентрі дискусій стосовно перпейменування) більшовики в лютому 1918 р. оголосили «поза законом». Вони захопили владу в Єлисаветграді в січні 1918 р. Але вже в лютому 1918 р. під тиском німецько-австрійських військ, які за умовами Берестейської угоди розгорнули наступ на Україну, місцевий ревком виїхав до Полтави. В місті залишився його представник комендант Беленкевич, який наказав його мешканцям негайно здати зброю. Але збори жителів робітничих кварталів (впливові у революційних умовах органи самоврядування, які діяли в Єлисаветграді з початку 1918 р.) постановили, що зброї здавати не слід. Своє рішення вони мотивували тим, що «місто залишилося без влади, і населення саме мусить захищати своє майно й життя від зазіхань злих людей, що користуються з моменту».
Тоді Беленкевич оголосив всіх, хто відмовився здати зброю «поза законом» (значну частину населення). Він погрожував застосувати силу проти порушників наказу. Проте несподівано для себе наштовхнувся на масовий, а головне організований опір. Беленкевич був змушений залишити Єлисаветград. Вигнання коменданта було першим етапом «народного повстання». Це була реакція на свавільний наказ, який не враховував умови революційного часу. Спроба застосувати військову силу проти цивільного населення міста, а не проти якоїсь окремої політичної сили,викликало невдоволення населення.. Один учасників повстання з гордістю згадував: «Нас оголосили «поза законом за те, що ми не хотіли здавати зброї, а ми цією зброєю відновили закон і врятували місто від беззаконня». Влада в Єлисаветграді перейшла до Тимчасового комітету революції, який утворили представники правих соціалістичних партій та кадети. Одним з перших рішень було утворення штабу по захисту міста.
Залізничний вокзал – місце, де зупинилися ешелони Марії Никифорової (Марусі) під боїв у Єлисаветграді
Тим часом Михайло Муравйов (жорстокий більшовик, який командував наступом на Київ у січні 1918 р.), розцінив події в місті проявом контрреволюції і направив в район конфлікту загін анархістки Марії Никифорової (Марусі). Вона отримала завдання поновити більшовицьку владу в Єлисаветграді. Маруся на той момент була союзницею більшовиків. Саме за її участі в січні 1918 р. у цьому місті було встановлено владу комуністів. Мешканцям вона запам’яталася анархічними експериментами з вільною роздачею товарів з приватних крамниць, реквізиціями, конфіскаціями, розстрілами. Масштаб акцій войовничої жінки-анархістки був таким, що навіть більшовики називали її дії «архіреволюційними».
ПРОСТО МАРУСЯ
Отже, Никифорова мала погану репутацію в місті. Про це свідчить її опис, який залишив Юрій Яновський у повісті «Байгород» (романтична назва Єлисаветграда, міста, яке лежить на затишних берегах Інгулу). Марусі як жінці міцно дісталося від автора: «Малого зросту, опецькувата, з великими зеленими очима- вона є взірцем похітливої жінки. Мускулясті ноги її ось-ось наче розірвуть галіфе. Френч наче б і великий за розміром сидить як гумовий. Від кожного кроку її груди тремтять. Де вона випаслася, така повнокровна самка?» Напевне, то було риторичне питання для багатьох єлисаветградців. Про Марусю і нині є багато пліток (від походження до гермафродитства), то ж подаємо достовірну інформацію про цю жінку з російських архівів.
Народилася Марія Григорівна Никифорова в 1889 році у с. Печеніково Стародубського повіту Чернігівської губернії в звичайній селянській сім’ї. До організації анархістів вступила в 1903 р. М. Никифорова зарекомендувала себе як один з керівників банди, яка під час проведення експропріацій перевдягалася в чоловічий одяг і діяла під псевдонімом «Володя».
Знам’янська церква. Біля церкви повинен був стояти пам’ятник учасникам Народного повстання
В 1907 році її було заарештовано і звинувачено у вбивстві пристава та в численних експропріаціях, які отримали загальну назву «Старобільська справа». У травні того ж таки року разом з 13-ма іншими жінками М.Никифорова втікла з в’язниці до Франції. В 1917 р. вона повернулася до Росії. За підтримки відомого більшовика Володимира Антонова-Овсієнка Маруся організувала «Перший вільно-бойовий батальйон по боротьбі з контрреволюцією» (250-300 осіб). Він мав кулемети, панцирники, бронепотяги та бронеплатформи, дві гармати та 5 бронеавтомобілів. Анархісти дотримувалися тактики «рейкової війни» : просувалися вздовж залізничної колії, зупиняючись у великих містах та станціях. Серед бійців-чоловіків жінка-командир користувалася авторитетом та повагою, її шанували за сміливість, жорстокість, ораторське мистецтво. Загін М. Никифорової встановлював анархо-більшовицьку владу в січні 1918 р. в Олександрівську, Катеринославі та Харкові. Командуючий українським фронтом В. Антонов-Овсієнко достатньо високо оцінював її як командира, хоча і вважав малодисциплінованою. Єлисаветградці це революційне воїнство сприймали як зграю злочинців та бандитів-гастролерів. Отже, конфлікт заможного міста з противниками приватної власності був неминучим.
«НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ»
Отримавши звістку про наближення ешелону Никифорової до Єлисаветграда, Комітет з охорони міста оголосив мобілізацію. Розпочалися переговори міської думи з Беленкевичем. Його застерігали від появи Никифорової в місті, але Беленкевич проігнорував думку міщан. Мовляв її послав сам Муравйов. Чутки про прибуття Марусі (інакше її не називали) значно збільшили кількість захисників Єлисаветграда. Розпочався другий етап «народного повстання» – оборона Єлисаветграда від анархістів, союзників більшовиків. Місцева газета «Голос Юга» назвала його «відбиттям від летючих гастролерів». Настрій захисників міста був рішучим:
«Робітники, молодь і люди похилого віку заявили, що вони будуть захищатися до останнього набою, що вони відійшли від політики, але не бажають підкорятися злочинцям», – писала місцева газета «Голос Юга». Рішучість єлисаветградців та масовість повстання пояснюється втомою населення від анархо-більшовицьких експериментів, з якими місто вже познайомилося достатньо.
Центральна частина міста, яку обстрілював панцерник Никифорової (бульвар)
24 лютого 1918 р. до Єлисаветграда увійшов гарно озброєний до 500 осіб загін Марусі (панцирники, бронепотяги, кулемети, гармати). Початок нового конфлікту між єлисаветградцями та Никифоровою досить докладно описала одеська преса (Ситуація в Єлисаветграді набула значного резонансу далеко за межами міста навіть у той, насичений подіями час). Спочатку Маруся зі своїм загоном оточила завод Ельворті. (Ельворті – англійський підприємець, власник заводу сільськогосподарських машин (сівалок), успішний керівник, якого підтримували працівники, тому були рішучими противниками більшовицької націоналізації), однак робітники силою зброї примусили її зняти облогу.
Потім на головних вулицях міста з`явився панцерник никифорівців. Він просувався містом, обстрілюючи будинки. Були вбиті та поранені. Але єлисаветградці самоорганізовалися для відсічі анархістам. Мобілізуються квартальні комітети. Найбільш гострими були сутички в центрі та в районі залізничного вокзалу.
Місто перетворилося на справжній військовий табір. Міщани виявили неабияку солідарність і бойовий дух. Вони пригадали, що є нащадками запорожців та прикордонників, які колись відбивали напади татар на український степ.. Дух «патріотизму рідних вулиць» охопив єлисаветградців. Анархістам протистояли всі без поділу на партії, соціальний стан, віросповідання, національність та достаток. Все відійшло в бік перед фактом захисту рідного міста. Недарма місцева преса назвала ті події найкращими в історії міста. Зокрема, конкуренти-пивовари підприємці Зельцер та Макєєв постачали на фронт спирт, пиво, інші – хліб та ковбаси. У приватних аптеках влаштували перев`язочні пункти. Однак ядро повстанців становили «справжні байгородці (єлисаветградці) : робітники, люди околиць, гетто».
Бої з анархістами увійшли в історію міста під назвою «Народне повстання». Єлисаветградська преса з захопленням писали про «маруськині дні» (інша крилата назва тих подій): «Це був час, коли, здавалося, стерлися всі непорозуміння, кудись далеко відійшли всі минулі рахунки, забута була колишня ворожнеча, всі відчули себе рівними, потягнулися до свободи від загрози та насильства, під гнітом яких протікало все життя міста останнім часом».
Один із найталановитіших учасників тих подій (член санітарної дружини) майбутній письменник-романтик Юрій Яновський писав про той час: «Місто відразу загубило свою спокійну метушливість. У цю пору чоловік одягав на голову бриля, а на ноги калоші, а решта його одягу не могла виходити за межі гвинтівки, мінімальної кількості патронів і войовничо насуплених брів. Всі б уважали його за пристойно одягненого, а сам він хіба помітив би відсутність носової хустки. Такої ніжності до збройного чоловіка нам не доводилося бачити ні до цього, ні після цього. Бо тут не на якомусь міфічному фронті, а на рідних вулицях за очевидну справу клали голови, кров перед очима захопленого з їхнього геройства міста».
Причиною подібного запали тодішні журналісти назвали значний прошарок дрібних та середніх приватних власників, які прагнули захиститися від революційних «винаходів»:
«Всі вони трударі, які наполегливою працею створили свої двори, будинки, тримали збереження в державних касах. Їх багато, дуже багато. Голос власності-голос потужний та впливовий. Хто наступає на голос власності ризикує зламати собі шию, і пані Никифорова та Беленкевич- останні докази цьому».
Доволі своєрідною була участь у повстанні робітників Кам’янського заводу (сучасний Дніпродзержинськ). Єлисаветградці повідомили їх про напад анархістів. Кам’янці вирушили на допомогу. Прибувши до міста на Інгулі, вони потрапили в неприємну історію. Анархісти Никифорової контролювали залізничні колії навколо Єлисавета. Зустрівши озброєних робітників Маруся переконала їх, що в «місті засіла буржуазія», яку вони намагаються вибити звідти. Невтаємничені у нюанси боротьби робітники з Катеринославщини приєдналися до анархістів. Коли ж частина з них потрапила в полон з’ясувалося, що вони воюють з тими кому їхали допомагати. Тільки після перемоги міщан катеринославців звільнили з місцевої в’язниці.
Бої з анархістами тривали три дні з 24 по 26 лютого 1918 р. В умовах небезпеки з боку анархістів та конфлікту з більшовиками, а також , володіючи інформацією про військову допомогу Україні з боку Центральних держав, «Тимчасовий Комітет по захисту революції м.Єлисаветграда» прийняв рішення про інтеграцію міста до УНР, хоча до цієї загрози міська дума мала проросійські настрої. Влада міста сповістила про це отамана Кульчицького і просила рухатися на допомогу. Але раніше за Кульчицького до міста прибули більшовики, які зупинили бої. Червоний матрос Полупанов (у майбутньому директор заводу Ельворті вже під назвою «Червона зірка») назвав ситуацію, яка склалася в місті провокацією.
Біля Петропавліської церкви проходила лінія фронту боїв з анархістами
Єлисаветград вистояв! Никифорівці відступили. Але наслідки боїв були тяжкими для міста, яке вперше відчуло, що таке громадянська війна. Під час зіткнення з анархістами загинуло 86 громадян, 147 дістали поранення. Єлисаветград зазнав значних зруйнувань.
Громадяни Єлисаветграда (Байгорода) пишалися своєю перемогою, вшановуючи пам’ять про учасників дійсно «народного повстання». Загиблих було поховано у братській могилі, планувалося встановлення пам’ятника. Учасники повстання отримували посвідчення, які надавали пільги їм та членам їхніх родин. Перемога над анархістами мала для міста суто практичне значення. Єлисаветградцям вдалося поповнити запаси одягу, награбованого анархістами в інших містах. Вони лишилися у кинутих никифорівцями ешелонах на залізничному вокзалі міста. Речі передали учасникам повстання, міській лікарні та відділенню червоного хреста, а також на потреби поховальної комісії. Ю. Яновський, учасник повстання, залишив спогади про ті події у формі художнього твору, своєрідної романтичної оди захисникам міста.
«Народне повстання» 1918 р. в Єлисаветграді стало дійсно унікальним епізодом революційного періоду в Україні. «Патріотизм рідних вулиць» та громадянська свідомість виявилися вагомішими за соціальну та національну ворожнечу, яка, на жаль, знову запанувала в місті. Зокрема, оркестр заводу Ельворті відмовився грати на похованні буржуя, який загинув від ран, які отримав під час повстання. Пам’ятник так і не встановили, про учасників повстання почали забувати. Зокрема, від одного з героїв «народного повстання» льотчика аероплану, який під обстрілом бомбардував позиції анархістів, захищаючи рідне місто, вимагали звільнити квартиру для офіцера австро-угорської армії, які прибув до міста навесні 1918 р. У подальшому більшовики ретельно почали зачищати друковані спогади про події «народного» (термін міської думи), а по суті антибільшовицького збройного виступу.
ЕКСПЕРИМЕНТИ НІКОПОЛЬСЬКОГО РЕВКОМУ
Весною 1919 р. більшовики нав’язали українським селянам політику «воєнного комунізму», що викликало значний опір населення. Виконуючи директиви центральних органів радянської влади, керівники Нікопольського виконкому організували інтенсивний вивіз продовольства для голодуючих Москви і Петрограду. Виконання планів відбувалося за рахунок продрозкладки, накладеної на українське селянство. Це швидко призвело до ускладнення товарообміну між Нікополем та навколишніми селами. Крім цього, більшовики видали наказ про заборону мисливства і здачу мисливської зброї. Надалі планувалося проведення масового перепису майна селян. Перша спроба здійснити перепис у передмісті Лапінка не мала успіху. Селяни просто побили переписувачів, що перевищили свої повноваження.
Врахувавши подібні настрої, члени нікопольського парткому пообіцяли відкласти перепис на два тижні. Однак 23 травня 1919 р. вийшла чергова свавільна постанова про проведення мобілізації в селах Нікопольської волості. За неявку ревком погрожував покаранням за законами військового часу. Невдовзі селян повідомили, що тиждень 3 по 9 червня 1919 р. було оголошено часом постачання Червоної Армії, а червень мав стати місяцем здачі зброї. Населення з обуренням зустріло звістку про подібні заходи. Тому вже 6 червня 1919 р. Нікопольський виконком, зважаючи на настрої селянства, раніше призначеного строку почав вилучення зброї. При цьому окремі групи у супроводі членів парткому і радапарату вилучали не тільки зброю, а взуття, одяг, предмети побуту.
У відповідь селяни Лапінки не пустили реквізиційний загін в село. 6 червня 1919 р. начальник Нікопольського гарнізону Лаврін видав ультимативний наказ про негайну здачу зброї або село буде обстріляно. Для розв’язання конфлікту було скликано місцевий більшовицький виконком. Його учасники відзначили, що наказ може спровокувати селян до повстання. Проте відміна постанови означала б втрату авторитету влади більшовиків, тому було вирішено не відмовлятися від його виконання. Отже, усвідомлюючи всю безглуздість та несвоєчасність свого рішення більшовики не змогли поступитися власним амбіціям, що у подальшому призвело до трагічних для обох сторін наслідків.
ЦЕРКОВНІ ДЗВОНИ КЛИЧУТЬ ДО ПОВСТАННЯ
Мешканці нескореної Лапінки, обурені подібною політикою, першими вдались до збройного спротиву. В ніч з 7 на 8 червня 1919 р. вони збройним вогнем зустріли реквізиційний загін, розпочався бій. 8 червня церковні дзвони Нікополя сповістили прибулих до міста селян про початок повстання, яке отримало назву Троїцьке, бо розпочалося у день Святої Трійці. Сам початок повстання у велике релігійне свято виглядає фактом унікальним і свідчить про рішучість настроїв селянства.
Повстання вийшло антибільшовицьким, але не антирадянським. Нікопольське тимчасове робітниче-селянське правління на чолі з М. Петренко видало листівку, яка пояснювала наміри повстанців. Зокрема, у ній зазначалося, що «у Великий день комуністи розпочали грабувати селян, тому вони підняли повстання і встановили свою радянську владу». Листівка закликала селян до єднання для боротьби з більшовиками та допомоги своєму авангарду зброєю, хлібом, людьми.
Керівне ядро Троїцького повстання виступило під гаслом не тільки встановлення влади демократично обраних робітничо-селянських Рад, але й під синьо-жовтими прапорами УНР. Через це загін із Кам’янки-Дніпровської чисельністю 500 осіб, в основному росіяни, повернув додому. Організаторам збройного спротиву вдалося сформувати чисельні загони піхоти та кінний підрозділ, який щоправда був погано озброєний. Керівниками повсталих селян були колишні військові Мазенков, Кот, Чайковський, селянські ватажки Тесленко, Третьяков, Сіроштан.
Повстання швидко поширювалося, охопивши багато сіл Нікопольської волості. Сил місцевого ревкому (400 осіб) виявилося замало для боротьби з селянами. Більшовики поодинці та невеликими групами залишали місто. Однак повстанцям вдалося заарештувати частину лідерів виконкому разом з іншими 594 більшовицькими активістами. Відбувся суд громади. До смертного вироку за завзяте проведення грабіжницької політики «воєнного комунізму» було засуджено 16 більшовиків. Невелика кількість винних, зважаючи на їх антинародні акції, засвідчила гуманність селянського суду.
Для придушення Троїцького повстання, яке тривало тиждень, із Олександрівська прибув інтернаціональний полк, загін чекістів, посилені командою бронепотяга «Товариш Ленін». 16 червня 1919 р. повстання було потоплено у крові. Командир групи військ Нікопольського напрямку Булгаков визначив втрати повстанців у 1000 загиблих осіб. Один з учасників каральної експедиції свідчив, що після бою поле було усіяно трупами, а загиблих було так багато, що не вірилося очам.
1975 р. у Нікополі на одній із центральних площ було перепоховано останки 16 членів радянської влади, страчених учасниками Троїцького повстання. Кількість селян, закатованих більшовицькою владою, значно перевищувала 16 осіб. Питання про вшанування їх пам’яті, як і учасників «Народного повстання» в Єлисаветграді, радянською, робітничо-селянською владою, ніколи не піднімалося.
Отакі, ці повстання — у чомусь різні, у чомусь схожі. Люди об’єдналися на рівні громади і зуміли дати відсіч тим, хто прагнув «світлого майбутнього», не питаючи згоди нормальних людей. Але ці перемоги були локальними. Тож пам’ятаємо Шевченкове: «Обніміться ж, брати мої, молю Вас, благаю!».
У Рівному Розкопали Підземне Місто. Знахідки Можуть Шокувати, Адже Не Збігаються З Офіційними Історичними Даними
Вчені знайшли давню столицю України? У Рівному розкопали підземне місто
Про загадкові тунелі, якими помережений обласний центр, ходять легенди.
Після чергового обвалу асфальту в парку відпочинку, в місті почалися розкопки. Відкрити таємницю взялися дослідники й волонтери.
Вони впевнені, що знахідки під землею можуть шокувати, адже не збігаються з офіційними історичними даними.
Існує навіть версія, що Рівне раніше було столицею України.
До християнства ще ці ходи були. Я знала – щось є в Рівному, під землею. Бо замок наш, який наче пішов під землю – як він міг піти? Навіть Гітлер на Рівне ставки ставки, чого б це…? – розповідає історик, Зоя Шумовська
Пошукові роботи у Рівненському парку триватимуть цілу зиму.
За цей час дослідники планують відкопати ще з десяток метрів тунелів. Відтак сюди зможуть спускатися городяни.
Дослідники вірять – розкопки підтвердять версію, що Рівне є одним із найдревніших міст України.
Історичний Фільм про Другу Світову Війну "Чистое небо"
Уникальные исторические снимки, которые обязательно нужно увидеть! Будет интересно, смотрите!
1987 год.
Антивоенная пропаганда, пионерский лагерь «Океан», СССР
1986
Объявление
9 мая 1951 года
Немецкие женщины с портретом Сталина
Неудачная атака камикадзе, 26 июля 1945
Отпечаток на борту британского тяжелого крейсера HMS Sussex принадлежит разведывательному штурмовику японский армии Ki–51 (кодовое название «Соня»). Боезаряд попал в воду прежде, чем самолет столкнулся с корпусом судна. Самолет можно спутать с бомбардировщиком Aichi D3A, однако при внимательном рассмотрении отпечатка можно заметить отсутствие посадочных огней и иное расположение пушек.
1912 г.
Каюта первого класса на борту «Титаника»
1982
Ролан Быков, Кристина Орбакайте и Юрий Никулин, на съёмках фильма «Чучело», Тверь (бывш. Калинин)
1909, Балаклава
Александр Куприн с супругой перед подводным погружением
22 января 1973
Перед концертом «Led Zeppelin», студенты университета Southampton, Англия
Виктор Цой, Борис Гребенщиков, Сергей Бугаев–Африка, Александр Липницкий
1976 год. Детройт
Мадонна.
1931
Девочка развешивает в саду своих трех сиамских котят, Лондон
1955, Конго
Король Бодуэн I и королева Астрид осматривают владения
1915
Фотографы 10–й Стрелковой Сибирской дивизии 5–го армейского корпуса Российской империи
1903 г.
Княжна Юсупова Зинаида Николаевна. Наряд для бала.
Самая красивая дворянка своего времени. С одной из самых интересных судеб.
1978 год
Создатели «Ну, погоди!» Вячеслав Котеночкин и Светозар Русаков за раздачей автографов берлинским поклонникам
1910
Клара Цеткин и Роза Люксембург.
1930
Микки и Минни Маус, США
1984
Инопланетяне, съемочная площадка «Гостьи из будущего»
1916 год
Галлиполи,
Австралийские бойцы и пленный турецкий снайпер, замаскированный под куст конопли.
1966 г.
Франсуаза Арди верхом на болиде Формулы 1.
1944 г.
Альфред Данхилл продает трубки на улице перед руинами своего магазина, Лондон, Англия
июль 1944 года
Американский солдат Советской армии Джозеф Байерли в немецком плену
Воспоминания его сына: «Я как–то спросил папу, о чем он думал, когда его фотографировали. Он ответил — успею ли я убить фотографа, пока он меня снимает…»
1943 год.
Советский солдат дает сигареты немецким военнопленным
1942 год.
Аэрофотосъемка места сбора советских военнопленных в поле под Харьковом, Украина
1 ноября 1959 года.
Первый хоккейный вратарь, надевший маску во время игры регулярного чемпионата НХЛ, — Жак Плант
1907 год.
Зигмунд Фрейд и Карл Юнг с друзьями в бане
1971 год.
Комсомольская стройка, Надым
1900
Парочка клоунов
1961 год.
Строительство моста Форт-Роуд-Бридж, Шотландия
1937 год.
Человек-обезьяна, найденный в джунглях Бразилии
Учения в полицейской академии.
Алиса Лидделл — прототип образа сказочной Алисы из книги Льюиса Кэрролла.
Строительство Московского государственного университета имени М.В. Ломоносова.
21 апреля 1996 года.
Джохар Дудаев за секунду до смерти
Снимок из управляемой ракеты.
Эрнесто Че Гевара на горшке. Росарио. Аргентинская Республика
Актеры фильма “Джентльмены удачи” во время обеденного перерыва, 1971 г.
 | |
[^]
|
Группа Kiss со своими мамами и папами
 | |
[^]
|
\
Молодой голландец рискуя быть расстрелянным, вышел на улицу голым в знак протеста против оккупации Нидерландов немецкими войсками, 1941 г.
 | |
[^]
|
Бар для девушек нетрадиционной cексуальной ориентации, Париж, 1930-е
 | |
[^]
|
 | |
[^]
|
 | |
[^]
|
Опиумная вечеринка, 1918 г.
 | |
[^]
|
Празднование отмены Сухого закона, 1933 г.
 | |
[^]
|
Слепые дети изучают кошку, фотограф Джейн Этвуд, 1981 г.
 | |
[^]
|
Леонид Гайдай, Нина Гребешкова и Юрий Никулин на банкете по случаю окончания съёмок фильма “Бриллиантовая рука”, 1969 г.
 | |
[^]
|
Стриптизерша в торговом зале Фондовой биржи Торонто, конец 1970-х.
 | |
[^]
|
Крайняя плоть или смерть: пакистанский солдат проверяет, обрезан ли мужчина (то есть мусульманин или индус) во время войны за независимость Бангладеш, 1971.
 | |
[^]
|
Обвалившийся потолок в здании российского парламента, 1907 год.
 | |
[^]
|
Печать на входе в гробницу Тутанхамона, 1922 год (печать оставалась нетронутой на протяжении 3245 лет).
 | |
[^]
|
Компания голых подростков убегает от женщины-полицейского, Гайд-парк, Лондон. 1926 год.
 | |
[^]
|
Притон курильщиков опиума в Сингапуре, 1941 год.
 | |
[^]
|
Санитарка Мария Попова, прототип Анки–пулеметчицы из фильма “Чапаев” 1917 год.
 | |
[^]
|
Первый пионерский парад. Москва. Июнь 1924 г.
 | |
[^]
|
Голландский пчеловод в специальной защитной маске с отверстием для трубки, чей дым помогает отпугивать насекомых, 1956 год.
 |
Добрий вечір!
ВідповістиВидалитиТут ще багато екскурсійних турів по Україні
ВідповістиВидалити