ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ БІЛЕТИ  ЗА 2017-2018 Н.Р

1. Проаналізуйте період з 882 р. по 972 р. Київської держави.

2. Проаналізуйте становище України під час перебування на її території племен кіммерійців, скіфів, сарматів.

3. Проаналізуйте основні заходи князювання Володимира Великого. Запровадження християнства, як державної релігії.

4. Проаналізуйте політику Гітлера під час Другої світової війни.

5. Проаналізуйте етапи формування української національної символіки.

6. Проаналізуйте економічний розвиток в Україні у 1907 – 1913рр.

7. Проаналізуйте релігійні уявлення пізнього палеоліту.

8. Проаналізуйте дії М.Хрущова під час його влади.

9. Проаналізуйте причини голоду 1932-1933рр.

10. Проаналізуйте передумови національно-визвольної революції 1648р.

11. Проаналізуйте робітничий рух 1989 року.

12. Проаналізуйте заснування античних міст – колоній у північному Причорномор’ї та Криму.

13. Проаналізуйте причини і наслідки голодомору 1946-1947 рр.

14. Проаналізуйте утворення Народного Руху України 1988-1990 рр. 

15. Проаналізуйте причини гетьманського перевороту 1918 року.

16. Проаналізуйте дії Л.І.Брежнєва на посаді Першого та Генерального Секретаря ЦК КПРС.

17. Проаналізуйте Столипінську реформу.

18. Проаналізуйте причини та передумови «Помаранчевої революції».

19. Проаналізуйте політичний портрет П.Ю. Шелеста.

20. Проаналізуйте політичну діяльність гетьманів Лівобережної України.

21. Проаналізуйте окупацію російськими військами Галичини та Північної Буковини під час Першої світової війни.

22. Проаналізуйте причини розгрому Директорії УНР.

23. Проаналізуйте причини та передумови Революції Гідності.

24. Проаналізуйте причини і наслідки Євромайдану.

25. Проаналізуйте процес визволення України від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни.

26. Проаналізуйте стан економіки України в ІІ половині 60- х на поч.. 80- рр. ХХ ст. та причини назрівання економічної кризи.

27. Проаналізуйте культурне і духовне життя в Україні 1917-1920 рр

28. Проаналізуйте становище України після смерті Б.Хмельницького.

29. Проаналізуйте причини та передумови «Перебудови».

30.Проаналізуйте етносоціальні процеси та рівень життя населення в період загострення кризи радянської системи сер. 60-х – поч. 80-х рр. ХХ ст.

31. Дайте характеристику Трипільської культури.

32. Охарактеризуйте політичний та економічний стан українських земель на передодні Першої світової війни.

33. Дайте характеристику первіснообщинного ладу.

34. Дайте характеристику Київської держави 980 - 1054рр.

35. Дайте характеристику князювання Ярослава Мудрого.

36. Дайте характеристику початку української революції у 1917-1921 роках.

37. Дайте характеристику виборам 1989-1990 рр.

38. Дайте характеристику НЕПу.

39. Дайте характеристику Київської держави 1054 – 1240рр.

40. Дайте характеристику проголошенню автономії України.

41. Дайте характеристику політиці гетьмана П. Дорошенко (1665-1676).

42. Дайте загальну характеристику політичної діяльності Й. Сталіна.

43. Розв’яжіть хронологічне рівняння : (кількість голодоморів між Першою та Другою світовими війнами + прихід до влади Гітлера(рік)) – (проголошення Саудівської аравії + Універсал ЦР, що проголошував УНР) + (план Дауеса(рік) – кількість договорів із союзниками Німеччини).

44. Дати характеристику найдавнішому мосту, що знаходиться у м. Феодосія.

45. Дати характеристику причинам Чорнобильської катастрофи.

46. Дати характеристику найпершому вищому навчальному закладу в Україні.

47. Дайте загальну характеристику діяльності В. В. Щербицького.

48. Дати характеристику найвидатнішої архітектурної споруди Київської Русі.

49. Дайте характеристику І Універсалу.

50. Дайте характеристику історичної персоналії − М.С. Грушевського.

51. Дайте характеристику особистості і діяльності Б.Хмельницького.

52. Охарактеризуйте політичні погляди гетьманів правобережної України.

53. Встановіть хронологічну послідовність подій :

     - входження Кримської області до складу УРСР;

     - смерть Й.Сталіна;

     - ХХ з’їзд КПРС та початок процесу десталінізації в Україні;

     - початок освоєння цілини.

54. Дати характеристику діяльності П.А. Столипіна.

55. Дати характеристику проголошенню автономії України 1917 року.

56. Дайте характеристику національного та інтернаціонального руху.

57. Дайте характеристику пакту Молотова – Ріббентропа.

58. Дайте характеристику політичної діяльності Л.Г. Корнілова.

59. Дайте характеристику українським землям у складі Великого князівства Литовського.

60. Дати характеристику діяльності М.І.Міхновського.

61. Розкрийте значення наступних понять: «вітчизняна війна», «Констанца», «відлига», «Портсмутський мирний договір».

62. Розкрийте значення наступних понять: «ГУЛАГ», «План Барбаросса», «індустріалізація», «гласність».

63. Розкрийте значення наступних понять: «Директорія УНР», «Бунд», «автономія України за Грушевським», «відбудова».

64. Розкрийте значення наступних понять: «цілина», «радянізація», «національно-демократичний рух», «валовий внутрішній продукт».

65. Розкрийте значення наступних понять: «чорносотенці», «трест», «Ялтинська конференція», «дисиденти».

66. Розкрийте значення наступних понять: «конституція», «війна», «номенклатура», «кадети».

67. Розкрийте значення наступних понять: «інфляція», «кіборги», «реалізм», «кочовики».

68. Розкрийте значення наступних понять: «ринкові відносини», «небесна сотня», «лібералізація», «Ждановщина».

69. Розкрийте значення наступних понять: «раднаргоспи», «Революція Гідності», «інтернаціоналізм», «десталінізація».

70. Розкрийте значення наступних понять: «артіль», «славіст», «мобілізація», «холокост».

71. Розкрийте значення наступних понять : «вимога», «Держагропром», «агресор», «волонтерський рух».

72. Розкрийте значення наступних понять: «люстрація», «волюнтаризм», «депортація», «Коліївщина».

73. Розкрийте значення наступних понять: «неолітична культура», «правозахисник», «хрущовки», «корупція».

74. Розкрийте значення наступних понять: «літопис», «колонізація», «дефіцит», «сепаратизм».

75. Розкрийте значення наступних понять: «культ особи», «анексія», «популізм», «холодна війна».

76. Розкрийте значення наступних понять: «державне асигнування», «світова війна», «евакуація», «трансністрія».

77. Розкрийте значення наступних понять: «Запорізька Січ», «коренізація», «Портсмут», «ради».

78. Розкрийте значення наступних понять: «паланка», «політична реабілітація», «поліконфесійність», «тимчасово окупована територія».

79. Розкрийте значення наступних понять: «цивілізація», «розвинений соціалізм», «перебудова», «Євромайдан».

80. Розкрийте значення наступних понять: «руїна», «самвидав», радянізація», «котел»

81. Розкрийте значення наступних понять: «Археологія», «Військо Запорозьке», «Антитерористична операція», «Суверенітет».

82. Розкрийте значення наступних понять: «привласнювальне господарство», «хронологія», «референдум», «період «застою».

83. Розкрийте значення наступних понять: «археологічна культура», «плюралізм», «обсяг реалізованої продукції», «Дистрикт Галичина».

84. Розкрийте значення наступних понять: «тіньова економіка», «помаранчева революція», «колабораціонізм», «реальний соціалізм».

85. Розкрийте значення наступних понять: «синдикат», «вільне козацтво», «шістдесятники», «націоналізм».

86. Розкрийте значення наступних понять: «багатопартійність», «Новий порядок», «Друга світова війна», «комбіди».

87. Розкрийте значення наступних понять: «національно – визвольна війна», «Конституція розвиненого соціалізму», «історичні джерела», «інтернаціоналізм».

88. Розкрийте значення наступних понять: «самвидав», «Русифікація», «Райхкомісаріат Україна», «гістапо».

89. Розкрийте значення наступних понять: «сталінки», «обсяг реалізованої продукції», «Потсдамська конференція», «Універсали УЦР».

90. Розкрийте значення наступних понять: «Союз Визволення України», «Український національний конгрес», «Празька весна», «СС».

Робота студентки ПТ-14/Твердоступ Оля/2017

   

Робота студентки ПТ-14/Моцаренко Ксенія/2017

"Брусиловський прорив"  

   Олексій Олексійович Брусилов- російський військовий діяч. Генерал від кавалерії, генерал  ад'ютант, видатний полководець.

Після поразок Антанти під час Першої Світової Війни, російські війська готували наступ на Австро-Угорщину, але за місяць до нападу, Австро-Угорщина нанесла міцний удар на Італію та запросила допомоги у Росії. Брусилов запропонував свою стратегію :  « атакувати відразу по всьому фронту». Деякі генерали його не підтримували тому,що це був великий ризик, але Микола II взяв відповідальність на себе і дозволив проводити наступи. Російська піхота повина була наступати хвилями одна за іншою на відстані 150 кроків. 

   I хвиля- нападала, проходила передовий рубіж;

  II хвиля- слугувала для виконання втрат;

  III хвиля- переступала через померлих солдатів та атакувала  III та IV  лінію оборони. Всі ці хвилі досягли успіху 7 червня на 3 день наступу взяли Луцьк це відкрило дорогу до Львову і Ковеля. Румунія говорила :"Який союз захопить Чернівці на той бік і перейде Румунія".  Вона хотіла захопить і Буковину і Трансильванію, які входили до Австро-Угорщини, проти неї і пішла Румунія.

  Чому саме " програна перемога"? Поклали велику кількість солдатів без якоїсь великої стратегічної перемоги. Генерал Нелипов говорив : "  Брусилов не виконав ні однієї задачі: ворог не бів розгромлений, його втрати були меньші ніж у російських." 

  Олександра Федорівна писала Миколі ІІ: О! Дай знову наказ Брусилову зупинити цю безкорисну бійню."    

Рекомендаційний матеріал 

До теми: «Українська революція ( 1917-1920 рр.)»   

      ( примітка: Шановні студенти, даний матеріал допоможе  вам в подальшому  підготуватись до здачі ЗНО) 

              

 

                         

Робота з матеріалом

по темі «Перша світова війна» Мета: з'ясувати причини й ознаки назрівання революційної кризи в Російській та Австро- Угорській імперіях та їх вплив на погіршення соціально-економічного становища українських земель; усвідомити, що війна - страшне лихо, яке руйнує продуктивні сили суспільства, веде до страждань і трагедії народів. 1.      Вплив Першої світової війни на економіку України. Скрізь у країні, працювали на повну потужність і навіть нарощували виробництво ті галузі, що безпосередньо задовольняли потреби фронту, інші ж - у кращому разі залишалися на довоєнному рівні. Такий стан не міг не посилювати диспропорції в економіці, що поступово вело до дезорганізації господарства. Постійні мобілізації забирали і ставили під рушницю робочу силу, від продуктивної праці в Україні було відірвано 4 млн чоловік. Тільки в кам'яновугільній промисловості Донбасу було забрано на фронт 40% робітників. З початком війни різко зросла потреба в паливі, насамперед у кам'яному вугіллі. З втратою в 1915р. Домбровського вугільного басейну (Польща) і припиненням імпорту вугілля, Донбас залишався єдиним постачальником вугілля для всієї країни. Загальний видобуток його тут із 1544 млн пудів у мирному 1913 р. сягнув за три роки ледве 1744 млн пудів. Хоча кількість найманих робітників, які спускалися в забій, зросла. Парадокс? Навіть оборонні підприємства не завжди одержували потрібну кількість палива. Країна переживала гостру енергетичну кризу. Поступово розруха охопила залізниці. Не вистачало паровозів, вагонів, вугілля, страшним лихом насувалась дезорганізація, паралізуючи транспорт. На початку 1916 р. на залізничних станціях зосередилося 150 тис. вагонів неперевезених вантажів. В сільському господарстві: до армії з сіл України було мобілізовано Уг працездатних чоловіків. Посівні площі скоротились, знизилася врожайність, багато господарств було безкінними та не мали корів. Розлад грошового обігу: щоб покрити воєнні витрати, царизм збільшував насамперед випуск паперових грошей, забезпечуваних золотом тільки на 14-15%. Збільшувалися прямі і непрямі податки, накопичувалися внутрішні та зовнішні борги. 2.      Назрівання революційної кризи. Погіршення становища народних мас. Збільшувався робочий день, на багатьох підприємствах він тривав 15-16 годин; на фабриках і заводах знизилася номінальна заробітна плата; підскочили ціни на продукти і товари масового споживання

У містах стали типовим явищем тисячні черги біля хлібних крамниць. Солдати часто одержували не більше половини належного їм за нормою пайка. Наростання боротьби робітників.                                   , З весни 1915 р. під впливом значного погіршення економічного становища робітників, а також під впливом поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно наростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви. Селянський рух. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посіві і сінокосів, виробки лісу. Разом із тим, від 1915 р.набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиціям продовольства, худоби тощо. Виступи солдатів. Причини: сумні звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, тил тепер не приносив спокою фронтовику; крім того, на передовій вистачало проблем - незадовільне постачання зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях, робітничий і селянський рух. Форми окопного протесту були різноманітними. Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненавмисних офіцерів, здавались у полон тощо. З часом почалося братання з солдатами противника. 25-27 жовтня 1916 р. сталося повстання в Кременчуку, де на розподільному пункті зібралося до 6 тис.солдатів. Вони відмовились їхати на фронт, побили і порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. У Харкові, коли відмовився виступити на прозиції 222-й полк 34 корпусу Особливої армії. Таких фактів ставало дедалі більше. ОТЖЕ, на кінець 1916 - початок 1917 р. в усій країні, в тому числі в Україні, назрівала революційна криза. Російська імперія наближалась до революції.                              Рекомендаційний (додатковий) матеріал                              до вивченної теми: «I світова війна»                               Робота з матеріалом

                                                                                                                

       4. У роки війни східні та західні українці по-різному оцінювали майбутнє країни. Зах. українці зберігали надію на добру волю австрійського правителя; східні українці були лояльні до російської влади. Українська інтелегенція допомогала біженцям,які відступали    разом з російською армією.

   ↓

                                                                                        Див. таблицю (СВУ)                                                              

Рекомендації до вивчення теми: "Вступ №2"

Хронологічні рамки періоду, роки	Орієнтовна назва періоду	Основний зміст періоду	Суперечливі процеси модернізації суспільного життя
1939-1945	УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ	1 вересня 1939 р. нацистська німеччина напала на Польщу, розпочалася Друга світова війна. Спочатку Західна Україна, а з 22 червня 1941 р.уся територія України опинилася в центрі бойових дій. Протягом 1941-1944 рр. в Україні загинула майже третина населення, загальні матеріальні втрати становили 1,2 трлн рублів. Зважаючи на величезні втрати і внесок у розгром окупантів, Україна стала співзасновницею ООН. Закінчилася Друга світова війна 2 вересня 1945 р.	З одного боку війна супроводжувалася небаченими жертвами і багатомільйонними жертвами, з другого – стала могутнім поштовхом до переростаня індустріального суспільства в постіндустріальне.
1945-початок 1950-х рр.	Україна в перші повоєнні роки	За перше повоєнне десятиліття у неймовірно скрутних умовах промислове виробництво УРСР майже досягло довоєнного рівня. Розвиток суспільно-політичного і культурного життя визначався сталінським тоталітарним режимом. Відбудова збіглася з початком «холодної війни» - різким загосренням відносин між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції	Післявоєнний економічний розвиток України (як і СРСР в цілому) здійснювався шляхом так званої навздогіної модернізації. З одного боку державна економіка, що остаточно не втратила свого потенціалу, протягом десяти років сприяла практичному відновленню довоєнного рівня промисловості. З другого – радянська економіка продовжувала розвиватись екстенсивним способом і призвела до серйозного дефіциту товарів споживання і низької заробітньої плати.
середина 1950-х – середина 1960-х рр.	Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства	Розпочався процес лібералізації суспільно-політичного життя, елементом якої стала ліквідація ГУЛАГу. Було зроблено спроби децентралізувати управління промисловістю, реформувати соціально-економічну та культурну сфери. Новий курс зумовив послаблення ідеологічного тиску й позитивно позначився на розвитку національно-культурного життя України	У період «відлиги» заходи щодо децентралізації економіки, зменшення кількості працівників бюрократичного центру та обмеження його повноважень дали короткочасні позитивні результати. Однак безсистемний і суперечливий характер економічних реформ, позбавлення, господарської самостійності підприємств блокували процес подальшого розвитку виробництва. Одночасно дозовані політичні зміни не привели до утвердження демократії, оскільки не передбачали істотного обмеження впливу К’ПРС та партійного апарату
Середина 1960-середина 1980-х рр.	Україна у період загострення кризи радянської системи	Індустріальні галузі розвивалися в основному за рахунок екстенсивного чинника. Можливості розвитку командної економіки в її нереформованому вигляді вичерпалися. Період завершився поглибленням системної кризи суспільно-економічного ладу. «Холодна війна» та глибока ідеологічна криза підірвали могутність СРСР. Країна опинилася перед загрозою розпаду. Наприкінці цього періоду в українському суспільстві зросли соціальне напруження та опір русифікації	На початку цього періоду в результаті економічної реформи істотно збільшились обсяги промислового виробництва в Україні та підвищилась продуктивність праці. Однак на тлі «холодної війни» подальший курс було змінено на розвиток переважно паливно- енергетичних галузей та ВПК. Це призвело до розбалансування економіки, занепаду аграрного . сектору, значно обмежило розвиток інших галузей промисловості, спричинило дефіцит товарів народного споживання: Директивна економіка вичерпала свої можливості, ‘країна опинилася в глибокій кризі. Запровадження безплатної середньої освіти сприяло- підвищенню загальноосвітнього рівня молоді. 3 набуттям освіти молоддю значно ускладнились можливості ведення пропаганди партійним апаратом та маніпулювання суспільною свідомістю значної частини соціуму. Величезні кошти, витрачені на впровадження нових досягнень науково-технічної революції реально відчувалися тільки у воєнно-промисловому комплексі та космічній галузі. Потреби збільшення фінансування нового етапу НТР на тлі гонки, озброєнь можна було розв’язати тільки за рахунок зменшення життєвого рівня радянських людей, що суперечило головній меті впровадження досягнень НТР - поліпшити життя трудящих
1985-1991	Розпад Радянського Союзу й проголошення незалежності України	У цей період звучали гасла про перебудову, нове мислення і гласність. Під тиском всеохоплюючої кризи нове керівництво СРСР на чолі з М. Горбачовим змушене було лібералізувати політичний режим. Це прискорило розклад тоталітаризму. Центральна влада почала втрачати контроль над суспільними процесами, у тому числі і в національному питанні. В Україні з’явилися «неформальні» організації, це передусім Народний рух України. Розпочався процес формування багатопартійності. Україна вступила в новий історичний період, маючи перед собою дві мети: перетворити директивну економіку в ринкову, а. тоталітарне суспільство - у громадянське	У часи «перебудови» відбувалися спроби центру замінити директивне управління ринковим через «повний госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування та самоврядування». Проте непослідовна, половинчаста та неконкретна економічна політика не сприймалася багатьма керівниками на місцях та значною частиною суспільства. Її незавершеність тільки посилила . системну кризу: модернізація командної економіки без оновлення суспільно-політичної системи реформуванню не піддавалася. Друга спроба десталінізації - намагання втілити політичну реформу для забезпечення «повновладдя рад» - набула більш радикального характеру, але завершилася розпадом Радянського Союзу
1991 - до сьогодення	Україна в умовах незалежності	24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною незалежною державою. Нині Україна намагається здійснити економічні реформи, побудувати громадянське суспільство	Здійснення соціально-економічних реформ у незалежній Україні за останні 20 років потребувало значних фінансових і матеріальних ресурсів, проте не забезпечило підвищення життєвого рівня населення

Матеріал для вивчення теми "УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ"

                      Аудиторний роздатковий матеріал №1

Початок Другої світової війни

         Друга світова війна - рубіжна й найжорстокіша подія в історії сучасного світу. В неї було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі і тривала довгих 6 років. Вогняний смерч пронісся над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопив простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн.осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто безвести пропав. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

         Друга Світова війна почалася з реалізації серктного протоколу до пакту Молотова - Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентроп повідомиа Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 р.

Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945 р. Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії. Як бачимо, безпосередніми паліями війни є обидва союзники: Гітлер і Сталін, гітлерівський рейх і сталінська імперія.

Як і Першу Світову війну, німеччина почала її під приводом, що вражає зухвальством і цинізмом з боку тих, кому не вистачало "життєвого простору". Так, увечері 31 серпня 1939 року група есесівців, переодянута у форму польських військових захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею місті Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, фашисти зачитали польською мовою те "що прийшов час війни Польщі проти Німеччини". Ця іскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівці використали як привід для вторження в Польщу.

Отже, Друга Світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року нападом фашистської Німеччини на Польщу. 3 вересня 1939 р. Великобританія й Франція оголосила війну Німеччині. Ці держави мали спільні зобов'язання про взаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували її найбільша колонія Індія і всі англійські домініони: Канада, Південно-Африканський Союз, Австралія і Нова Зеландія. Фашистська Італія тимчасово зайняла позицію "невоюючого союзника" Німеччини. США проголосили про свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941 р.) Юрисдично народи всіх континентів опинилися у стані війни, яка набула дійсно світового характеру.

          Радянський Союз трохи "запізнився" і вже не нападав на Польщу, а "захищає" західних українців і білорусів. 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939 року було підписано радянсько-німецький договір про "дружбу й кордони", до якого теж додавалися секретні протоколи. За своїм змістом вони були протиправні й аморальні. Це було продовження змови Гітлера і Сталіна про розподіл сфер впливу.

Отже, виникає питання про причини Другої Світової війни.

           По-перше, несправедливість Версальської системи (світовий порядок, основи якого були заложені після закінчення Першої Світової війни, що був підписаний 28 червня 1919 року, за яким Німеччина визнавалася винною у розвязанні світової війни, вона втрачала свої колонії, а деякі території передавалися сусіднім державам тощо) поставила багато народів у примусове становище, сприяла приходу до влади сил, прагнули до нового поділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії.

          По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості обєднати зусилля у боротьбі за збереження миру.

          По-третє, розвязанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.

         По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв СРСР, який , підписаши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього відкрив шлях Німеччини для ненападу на Польщу.

Який же характер мала Друга світова війна?

        Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані (окупація - тимчасове загарбання однією державою території іншої держави), війна була справедливою і мала визвольний характер.

У період з 17 вересня 1939 року по 22 червня 1941 року СРСР виступав у ролі агресора. І цим доказам може бути промова Й.Сталіна на засіданні політбюро ЦК ВКП (б) 19 серпня 1939 року.

         Также питання: чи можна було запобігти війні?

Так, якби вдалося створити систему колективної безпеки. Але цього не сталося. Основні причини: стратегічна недооцінка фашизму, неприязнь західних країн до СРСР, їх політика "умиротворення агресора"; відсутність єдиногоантифашистського фронту, чому сприяли і помилки Сталіна; масові репресії й деформації соціалізму, що підірвало довір'я до Радянського Союзу з боку прогресивної громадськості західних країн та інше.

Культура України в роки Другої світової війни

За умов окупації України її урядові установи, культурні та наукові заклади було евакуйовано, вони функціонували на території інших республік.

Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 вузів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. Науково-дослідні роботи проводила Академія наук УРСР. Фахівці фізико-технічного інституту АН УРСР реалізовували оборонну програму: вони розробили прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час складання корпусів танків Т-34. Цей метод дозволив поліпшити міцність та якість бойових машин.

Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О. Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі та консервування крові, підготували спеціалістів для роботи в них та відправили пораненим бійцям кілька тонн консервованої крові. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створив препарат, що прискорював згортання крові. Відомий хірург-офтальмолог, академік АН УРСР В. Філатов удосконалив методи лікування хвороб ока та розробив ефективну пересадку рогівки пораненим.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», серію брошур про народних героїв України. Ці видання, авторами яких були відомі історики України М. Петровський, К. Гуслистий, М. Супруненко та інші, мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом.

Культурно-освітні установи республіки з початком війни тимчасово припинили свою діяльність. Зупинилося друкування книжок, випуск газет, журналів. Згодом евакуйовані з України видавництва об'єдналися в Українське державне видавництво, що знаходилося в Саратові, а потім у Москві, де видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети.

Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна». Твори українських літераторів були сповнені ненавистю до ворога та глибокої переконаністю у перемозі над ним.

У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка (Саратов) та «Радянська Україна» (Москва). Активно діяла фронтова редакція радіостанції Південно-Західного фронту в районі Броварів. Диктори читали фронтові нариси, оперативні повідомлення з місць бойових дій.

З України було евакуйовано понад 50 театрів, яким доводилося готувати вистави на незвичних, іноді зовсім непридатних сценах. Головна увага приділялася виступам у військових частинах, шпиталях. У фронтових концертах брали участь майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та інші.

Особливої ваги набувала кінодокументалістика. У вересні 1941 р. Українська студія хронікального фільму випустила перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни». Спеціальні групи кінооператорів готували кінозбірники про бойові події. Фронтові кінооператори зафіксували на плівці всі великі бойові операції. Кінооператор киянин В. Орлянкін пройшов з кінокамерою від Волги до гирла Дунаю. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 p.).

         Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії, де вони випускали патріотичні фільми. У 1943 р. режисер М. Донський за постановку фільму «Райдуга» отримав кінопремію «Оскар». Війна не припинила розвиток українського образотворчого мистецтва. Захист Вітчизни став головною темою праць українських художників. Створені ними плакати, листівки розповсюджувалися з перших днів війни, закликаючи до боротьби із загарбниками. Плідно працювали у воєнні роки українські скульптори. Так, К. Діденко створив серію скульптурних портретів С. Ковпака, О. Федорова, С. Руднева та інших партизанів України.

            Українські вчені, науковці, діячі культури зробили вагомий внесок у боротьбу проти німецько-фашистських окупантів. їхні винаходи, наукові дослідження, патріотичні твори стали складовою отриманої у Великій Вітчизняній війні перемоги.

Таблиця « Етапи визволення України в 1944 р.»

Назви військових операцій	Хід і результати
Січень—лютий 1944 р.
Житомирсько-Берди- чівська операція	Війська 1-го Українського фронту завдали поразки групі армій «Південь» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі
Корсунь-Шевченків-ська операція	Війська 1-го і 2-го Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі й 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки; 8 лютого німецькому командуванню було пред'явлено ультиматум, але ворог продовжував чинити опір: 10 лютого розпочалась операція з ліквідації Корсунь-Шевченківського угруповання фашистів; 17—18 лютого 1944 р. фашистські війська здійснили останню спробу вирватися з оточення, однак це вдалося лише їх невеликій частині; було створено умови для подальшого визволення Правобережжя, ворог утратив убитими 55 тис. солдатів і офіцерів, понад 18 тис. потрапили в полон, радянські війська захопили велику кількість бойової техніки і озброєння
Наступ на рівненсько-луцькому напрямку	Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією війська 1-го Українського фронту (за підтримки партизанських загонів Сабурова, Федорова, Бегми та ін.) у складних умовах заболоченої місцевості та бездоріжжя розгорнули наступальні дії на рівненсько-луцькому напрямку; було звільнено Луцьк, Рівне, Проскурів, Тернопіль, Вінницю
Нікопольсько-Криво-різька операція	30—31 січня 1944 р. війська 3-го та 4-го Українських фронтів розгорнули наступ на нікопольсько-криворізькому напрямку; війська раптовими ударами прорвали оборону німців і, переслідуючи відступаючі частини вермахту, визволили Нікополь (8 лютого) та Кривий Ріг (22 лютого)
Березень—травень 1944 р.
Проскурівсько-Чернівецька операція	У результаті наступу військ 1-го Українського фронту (4 березня—17 квітня) вороже угру­повання було розколоте на дві частини; радянські війська вийшли в передгір'я Карпат
Умансько-Ботошансь-ка операція	5 березня—17 квітня війська 2-го Українського фронту розгромили 8-му німецьку армію; 26 березня вийшли до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Руму- і нії — країни-союзниці фашистської Німеччини
Одеська операція	Війська 3-го Українського фронту за підтримки сил Чорноморського флоту 28 березня виз­волили Миколаїв, 10 квітня — Одесу
Визволення Криму	Війська 4-го Українського фронту, Приморська армія та моряки Чорноморського флоту розбили Кримське військове угруповання фашистів і визволили Кримський півострів (8 квітня—12 травня); 17-та німецька армія втратила понад 100 тис, осіб убитими та полоненими, майже всю бойову техніку; Чорноморський флот повернув свою основну базу в Се­вастополі й одержав можливість активізувати бойові дії проти Румунії
Липень—жовтень 1944 р.
Бої на рава-руському і львівському напря­мках	У результаті потужного наступу були оточені значні сили ворога під Бродами (Львівська область) — вісім дивізій кількістю до 60 тис. осіб; у боях було знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. взято в полон; серед розбитих сил вермахту була дивізія СС «Галичи­на», яка втратила більше половини свого складу, з оточення вирвалося лише 3 тис. осіб
Львівсько-Сандомир-ська операція	Під час успішного наступу (13 липня—29 серпня) була знищена група гітлерівських армій «Північна Україна»
Яссько-Кипіинівська операція	Війська 2-го та 3-го Українських фронтів (20—29 серпня) розбили групу гітлерівських армій «Південна Україна»
Карпатсько-Ужгород-ська операція	У жовтні 1944 р. завершилося визволення всієї території України. 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а 28 жовтня — решта населених пунктів Закарпатської України

Інформаційний матеріал №1 до теми: «Україна в перші повоєнні роки»

1.    Суспільний розвиток України

Ключовий напрям повоєнної історії  окреслився низкою заходів, здійснюваних  як радянською владою,  так  і всім українським суспільством,  з метою пристосування до нових  геополітичних обставин.

ЗДОБУТКИ

НЕДОЛІКИ

Ø   розширилися , охопивши , майже, всі                   етнічні  терени, її кордони; Ø  докорінно змінився склад населення; Ø  зросла політична й економічна вага СРСР; Ø  стала членом ООН, брала участь в Паризькій конференції(1946 –  47рр.) з питань мирних договорів з колишніми союзниками фашистської  Німеччини; Ø  західними  сусідами  стали соціалістичні держави; Ø  підписали Стокгольмська відозва про заборону ядерної зброї.  У вересні 1951 року в Києві відбулася І Українська  конференція прихильників миру.

Ø   після війни УСР вийшла зруйнованою; Ø   відсутня можливість республіки проводити самостійну зовнішню політику; Ø Наростання міжнародного напруженості, ідеологічне та політичне протистояння США (СРСР<–> США) «холодна війна»,розробка ядерної зброї.

2.    Відбудова економіки України в повоєнні роки.

 Відбудова – це період в історії УСРС,  після визволення окупованих в роки Великої Вітчизняної війни районів до початку -50-х років. Процес відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально – культурної сфери, повернення населення до мирного життя.

          Державна асигнування  - це грошова допомога для покриття видатків на певні цілі.

Етапи відбудови в УСР:  

          1943 – 1945рр – відбудова найбільш життєво важливих  об’єктів,  в міру визволення території  від німецько – фашистських загарбників.

 1945 –1950 рр. – широкомасштабна відбудова, згідно з IV п’ятирічним планом.

Масштаби втрат та руйнувань

За роки війни Україна втратила 8 млн. осіб:  5,5 – цивільного населення, 2,5 – загинули в боях – це 20 % усього населення країни.

Окупанти  зруйнували 714 міст і селищ,  понад 28 тис. сіл;  понад 16 тис. підприємств, майже 33 тис. колгоспів, радгоспі, 18 тис. лікувальних установ.

У 1945 році в Україні залишилося 19 % довоєнної кількості промислових підприємств, 10 млн. осіб залишилися без житла.

Прямі збитки становили 285 млрд. крб.– ця сума перевищувала асигнування на будівництво державних підприємств.

 У руїнах лежали: «Запоріжсталь», «Азовсталь»,  Маріупольський металургійний завод ім. Кірова, шахти Донецького вугільного басейну.

 У важких умовах жила більшість населення України, не вистачало продуктів харчування, жили в землянках, гуртожитках, комунальних квартирах.

          Західні експерти розрахували, що для відновлення СРСР потрібно 20 – 25 років, а дехто називав і 100 років.

         Одна централізована система  управління господарства стала у пригоді в прискоренні відбудови народного господарства

          У березні 46 року верховна рада СРСР  прийняла закон «Про п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства»  - це був план «П’ятирічка»

Заходи:

v відбудова виробних потужностей України;

v доведення валової продукції (загальний обсяг виробництва)

v першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будування нових заводів;

v  відбудова легкої промисловості  і сільського господарства;

v відродження культурно – освітньої сфери.

Особливості післявоєнної економіки

v   здійснювалося в умовах тоталітарного режиму;            

v  відсутність зацікавленості працівників;

v  вивезенні   на схід у роки війни  підприємства вирішено не повертати на Україну;

v союзний уряд не надав Україні достатніх коштів, необхідного обладнання, транспорту;

v голодомор – 1946-1947рр.

v відновлення політичних репресій,  тривала війна Радянської влади проти загонів УПА.

       Виктор Астафьев. Веселый солдат

Оборона Севастополя

 

Оборона Севастополя. У вересні 1941 року німці рвалися в Крим. Захопивши його, вони отримували відкритий шлях на Кавказ. Командування Радянськими військами приймає рішення залишити Одесу і зібрати всі сили для оборони більш важливого стратегічного пункту - Севастополя. Пройти до міста можна було тільки через Перекопський перешийок. У вересні 1941 року тут були зібрані основні сили Червоної Армії. Їм протистояла потужна армія генерала Е. фон Манштейна. Німецькі війська просувалися вперед. У листопаді останні залишки армії, захищали перешийок, були евакуйовані. Німці впритул підійшли до міста. Севастополь був одним з найбільш укріплених місць.. Перший штурм міста німці зробили ще наприкінці жовтня. Незважаючи на те, що морська піхота захищала місто з дивовижною мужністю, відсутність сухопутних сил привело до того, що до 10 листопада місто було повністю оточений з суші. В червні 1942 року генерал Е. фон Манштейн зробив другий штурм Севастополя. Захисники міста чинили опір 10 днів, але ворог зумів перекрити шляхи підвозу боєприпасів і в ході оборони настав перелом. Однак внутрішнє кільце оборони, ворогові прорвати не вдалося. Тоді німці зробили ставку на раптовість: вони зробили атаку з північної сторони, яка була найменше захищена. 30 червня було взято німцями Малахов курган. У захисників міста майже не залишалося боєприпасів. Командування дозволило розпочати евакуацію. Але було вже пізно. Покинути місто змогла лише невелика частина військ. Решта майже сто тисяч потрапили в полон. 1 липня місто було здано. Деякі форти відмовилися здаватися, і були підірвані разом з людьми. Останні бої йшли на мисі Херсонес, але і вони 4 липня завершилися.

Оборона Києва

 

Оборона Києва. 11 липня 1941 року почалася героїчна оборона Києва, що тривала 71 день до 19 вересня 1941 року. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників, та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога більше 70 днів. З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Броди-Рівне тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни, в якій взяли участь близько 2 тис. танків. У ході цієї битви радянські війська затримали просування противника до Києва на тиждень, але спинити його не змогли. Гітлерівцям вдалося прорвати оборону радянських військ на рубежі кордону в районі Новоград-Волинського. 9 липня вони захопили Житомир, а 11 липня підішли до річки Ірпінь, за 15 км. на захід від Києва, створивши безпосередню загрозу столиці України. Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ.

Оборона Одеси 

 

Хід оборонної операції Одеси. У жовтні 1941 року німецькі війська увірвалися до Криму. 30 жовтня вони вийшли на далекі підступи до міста. У радянській історіографії першим штурмом Севастополя прийнято вважати спроби німецьких військ з ходу захопити місто протягом 30 жовтня — 21 листопада 1941 року. З 30 жовтня по 11 листопада велися бої на далеких підступах до Севастополя, і вже з 2 листопада почалися атаки зовнішнього кордону оборони міста. На цей час сухопутних частин у місті не залишалося, захист здійснювався силами морської піхоти Чорноморського флоту, береговими батареями, окремими підрозділами при вогневій підтримці кораблів. Щоправда, і в німців до міста вийшли тільки передові загони армії. Одночасно в місто відходили частини розсіяних радянських військ. Радянське військове угруповання в Севастополі налічувало спочатку близько 20 тисяч осіб. 16 жовтня оборона Одеси була припинена і Приморська армія була морем перекинута до Севастополя. Сили підкріплення склали близько 36 тисяч чоловік, близько 500 гармат, 20 тисяч тон боєприпасів, танки та інші види озброєнь і матеріалів. 9-10 листопада вермахту вдалося повністю оточити фортецю із суші, проте протягом листопада 1941 року до своїх пробивалися окремі військові угрупування, зокрема, частини 184-ї стрілецької дивізії НКВС, що прикривала відхід 51-ї армії.11 листопада з підходом основного угруповання 11-ї армії вермахту зав'язалися бої по всьому периметру. Протягом 10 днів наступаючому противнику вдалося трохи вклинитися в передову смугу оборони міста, після чого в битві настала пауза.

Історичний фільм про Велику Вітчизняну Війну 

Курська битва 

 

Сталінградська битва 

Смерть Бандери

Як вбили Степана Бандеру. Уривок з книги відомого історика

Нова книга відомого українського історика Сергія Плохія засновано на архівних матеріалах та протоколах суду. Він розповідає про одного із найвідоміших агентів КДБ, вбивцю Степана Бандери і Лева Ребета, Богдана Сташинського.

Детально і вичерпано описано день, коли був убитий провідник ОУН, і слідство, що велося після події. Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі.

Це драма людини, яку держава змусила зрадити власну сім’ю, народ, навчила вбивати співвітчизників. Переконавши себе в тому, що служить вищій меті, Сташинський піднявся на вершину кілерської ієрархії, здобув визнання на найвищому рівні, але повстав проти держави, яка контролювала його протягом усього життя.

Восени 1961 року, коли радянські й американські танкісти напружено дивилися у приціл через новий кордон між двома Берлінами, британський оперативник Дейвід Корнвел, якого світ знає під псевдонімом Джон Ле Каре, задумував свій перший роман — «Шпигун, що прийшов з холоду», — а західнонімецька поліція допитувала радянського шпигуна.

Худорлявий тридцятирічний чоловік мав паспорт на ім’я Йозефа Лемана, громадянина Німецької Демократичної Республіки, але назвався Богданом Сташинським і сказав, що він громадянин Радянського Союзу. На допиті чоловік зізнався, що вистежив і убив у Мюнхені двох провідних діячів української еміграції, Лева Ребета і Степана Бандеру.

Інструментом убивства стала нова, спеціально розроблена зброя: пістолет-спрей, який стріляв рідкою отрутою і не лишав слідів.

Степана Бандеру вважав особистим ворогом сам Микита Хрущов — до того, як стати на чолі СРСР, він багато років пропрацював в Україні і розумів, що до чого.

Комітет державної безпеки не раз намагався їх ліквідувати, і врешті-решт це зробив Сташинський. Свідчення Сташинського, з яких випливало, що Кремль причетний до політичних убивств за кордоном, стали сенсацією, справжнім шоком для світу міжнародної політики і шпіонажу.

Справа Сташинського вплинула на тактику Радянського Союзу в холодній війні і змусила КДБ відмовитися від широкомасштабної практики убивств за кордоном. Вона ж зруйнувала кар’єру Александра Шелепіна, який плекав надію заступити Микиту Хрущова й Леоніда Брєжнєва на вершині влади.

Крім того, історія Сташинського серйозно вплинула на юридичну практику в Західній Німеччині — німецькі суди почали по-іншому ставитися до справ проти нацистських злочинців. Спираючись на прецедент Сташинського, підсудні будували захист на тому, що вони просто виконували накази, а головні винуватці — ті, хто ці накази віддавав. Врешті-решт, законодавці змінили закон, щоб нацистські злочинці не могли розігрувати «партію Сташинського».

У Сполучених Штатах справу Сташинського розглядав окремий підкомітет Сенату, і її матеріали було враховано у висновках комісії Ворена з розслідування вбивства Джона Кенеді. Багато прихильників теорії змови досі впевнені, що Лі Гарві Освальд отримав підготовку в КДБ, так само як Богдан Сташинський.

Історія Сташинського полонила уяву західного світу. Розлогу статтю цій справі присвятив журнал «Лайф»; вона фігурує в незмінно популярній книжці «Великі шпигунські історії», яку упорядкував колишній голова ЦРУ Ален Далас.

У романі Яна Флемінга «Людина із золотим пістолетом» Джеймс Бонд, дезорієнтований радянськими спецслужбами, стріляє у свого ж начальника з пістолета-спрея, зарядженого ціанідом. Теле-  і радіопередачі про Сташинського йшли по всьому світу. Про нього написано багато книжок, знято кілька документальних фільмів, є як мінімум два романи, дві п’єси і художній кінофільм.

Десятиліттями КДБ заперечував будь-який зв’язок зі Сташинським, десятиліттями ЦРУ не мало абсолютної впевненості, що ця історія правдива. Навіть сьогодні деякі автори стверджують, що Сташинського спеціально відправили на Захід з дезінформацією, щоб прикрити реальних агентів, які й виконали смертоносне завдання.

Цю книгу написано на основі нових, раніше недоступних джерел, які дають нарешті змогу розібратися з різними теоріями і чутками про справу Сташинського. Його історію показано в широкому контексті холодної війни — запеклої боротьби двох ідеологій, культур і систем — і внутрішньої політики авторитарної радянської держави, яка чинила руйнівний вплив на суспільство по східний бік залізної завіси.

Більшість із того, що ми знаємо про Богдана Сташинського, його злочин і кару, зводиться до матеріалів судового процесу в Карлсруе в жовтні 1962 року. Тепер ці відомості можна доповнити щойно розсекреченими архівними матеріалами Центрального розвідувального управління США, Комітету державної безпеки СРСР і польських спецслужб, а також спогадами й інтерв’ю колишніх працівників КДБ.

Окремі епізоди історії Сташинського знайшли підтвердження в берлінських цвинтарних реєстрах, а завдяки інтерв’ю, яке мені пощастило провести з колишнім керівником південно-африканської поліції, вдалося простежити шлях Сташинського у ПАР. Не виключено, що Сташинський і досі живе там, звиклий постійно озиратися через плече.

ЧАСТИНА ПЕРША

ТАЄМНИЙ АГЕНТ

1. ВИКЛИКАЄ КРЕМЛЬ

Микита Хрущов, вайлуватий, але дивовижно енергійний майбутній керівник Радянського Союзу, якраз виступав перед викладачами і студентами львівських вишів, коли на трибуну передали записку з проханням негайно зателефонувати до Москви. На календарі було 1 грудня 1949 року.

Львів був на особливому рахунку у Москві. До Другої світової війни місто належало Польщі, але 1939-го після пакту Молотова—Ріббентропа увійшло до складу СРСР. Радянсько-німецька дружба протривала недовго — вже в червні 1941-го Західну Україну окупували німці, але в липні 1944-го радянська влада повернулася.

Відтоді вона активно утверджувалася в регіоні й переконувала місцеве населення прийняти переваги соціалізму, що було непросто, адже українці продовжували боротьбу за власну державу. За кілька тижнів до виступу Хрущова українське націоналістичне підпілля ліквідувало письменника-комуніста Ярослава Галана, чільного пропагандиста нового режиму. Хрущов поставив справу на особистий контроль і приїхав у Львів ознайомитися з ходом слідства. Один із убивць виявився студентом, і Хрущов вирішив виступити перед освітянами і партактивом з доповіддю про небезпеки націоналізму.

Прохання подзвонити в Москву заскочило Хрущова зненацька. Він закінчив промову, закликав студентів рішуче боротися з націоналізмом і антирадянським підпіллям, вийшов із зали і зателефонував у Москву. Хрущова з’єднали Георгієм Маленковим, підручним Сталіна, який відповідав у ЦК за кадрову політику. Маленков велів йому повертатися в Москву.

— Наскільки терміново? — спитав Хрущов.

— Як тільки зможеш. Прилітай завтра, — відповів Маленков.

Хрущов гадав, який же сюрприз чекає на нього цього разу. Три роки тому Сталін начебто у покарання за те, що Хрущов просив у Москви допомоги під час голоду 1946—1947 років, перевів його з посади першого секретаря ЦК компартії України на менш впливову посаду голови Ради міністрів УРСР. Про те, щоб допомогти голодним людям, зменшивши план хлібозаготівель, і мови не було.

Прохання Хрущова Сталіна дратували, і він замінив його на Лазаря Кагановича, одного з організаторів голоду 1932—1933 років, від якого в Україні померло до 4 мільйонів осіб. Хрущов зрозумів лінію партію, повернувся у стрій і без жалю вичавлював із виснаженого селянства план хлібозаготівель. Унаслідок повоєнного голоду померло до мільйона людей. У кінці 1947 року Сталін повернув Хрущова на посаду першого секретаря.

Але чого Сталін хотів цього разу? Невже виклик у Москву пов’язаний з убивством Галана і неспроможністю Хрущова придушити українське підпілля? Українських партизан зазвичай називали «бандерівцями» — за іменем Степана Бандери провідника найрадикальнішого крила Організації українських націоналістів.

Судячи зі спогадів Хрущова, він уперше почув про Бандеру 1939 року, коли Західна Україна увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки, якою він керував. Бандера відбував пожиттєве ув’язнення за участь у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі 1934 року. Після нападу Німеччини і СРСР на Польщу йому вдалося вийти на волю і не потрапити до рук чекістів.

«Тоді його дії нам імпонували, — згадуватиме Хрущов, — він виступив проти міністра внутрішніх справ у реакційній польській державі. […] Але ці акції були здійснені групами, які не були друзями Радянського Союзу, а були його противниками, націоналістами, які ненавиділи радянський лад, тож нам слід було це врахувати».

Коли Сталін домовився з Гітлером про розподіл сфер впливу у Східній Європі і забрав собі Західну Україну і Західну Білорусію, а потім прибалтійські країни, Буковину і Бессарабію, у старому керівництві ОУН стався розкол, і фракція Бандери зробила ставку на Німеччину.

Сподівання бандерівців на швидкоплинну німецько-радянську війну здійснилися з неймовірною швидкістю. 22 червня 1941 року німецька армія перейшла радянський кордон і почала стрімкий наступ на схід — Червона армія відступила із Західної України. 30 червня 1941 року, через тиждень після нападу німців на колишніх союзників, бандерівці проголосили незалежну українську державу.

Однак незалежна Україна в плани німців не входила: вони прагнули здобути «життєвий простір» — звільнити цю територію від місцевого населення для німецьких колоністів. Гестапо заарештувало провід бандерівської фракції й вимагало відкликати декларацію.

Бандера відмовився й більшу частину війни провів у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Два його брати загинули в Освенцимі.

«…Коли Бандера побачив, що німці і не думають виконувати обіцянку створити незалежну Україну, він повернув свої загони проти них, — згадував Хрущов, — але при цьому не перестав ненавидіти Радянський Союз. Під кінець війни він воював і проти нас, і проти німців».

Після звільнення із Заксенгаузена Бандера втік до Австрії. Збройну боротьбу очолювали інші люди, які іноді жодною мірою не стосувалися далекого лідера, але ім’я Бандери лишилося символом підпілля. Хрущов згадував: «Пізніше ми стикнулися з Бандерою, і він завдав нам дуже багато неприємностей. Ми втратили тисячі людей уже після війни, коли розгорнулася запекла збройна боротьба українських націоналістів проти радянської влади».

Станом на 1944 рік, коли Бандера сидів у таборі, українські націоналісти мали стотисячну Українську повстанську армію, але радянська влада продовжувала називати цих вояків бандерівцями.

І добрі, і неприглядні сторони руху опору асоціювалися з Бандерою — і самопожертва молодих людей в ім’я незалежної України, і етнічні чистки поляків у Західній Україні, і участь окремих осіб у Голокості, і жорстокі вбивства радянських колаборантів, як-от Ярослава Галана.

Радянська влада кинула на боротьбу з повстанцями десятки тисяч солдат регулярної армії, спеціальні загони НКВД і місцеву міліцію. За офіційними повідомленнями, у 1944—1946 роках було вбито понад 100 000 «бандитів», близько 250 000 осіб заарештовано.

Із Західної України до Сибіру і Казахстану депортували кількасот тисяч людей. Командування Української повстанської армії, яка зменшилася до 5000 бійців, переключилося на тактику дрібних нападів на радянські установи й військові застави та індивідуальний терор проти представників влади і місцевих «колаборантів».

Повстанці розуміли, що у відкритому бою шансів немає. Вони хотіли вижити й сподівалися, що незалежна українська держава виникне в ході нової світової війни, цього разу між Сполученими Штатами і Радянським Союзом.

Поступово операції проти повстанців і терор проти місцевого населення давали результат. Станом на 1948 рік рух опору ослаб настільки, що радянська влада взялася до колективізації сільського господарства — це був головний елемент соціалістичних перетворень.

Радянська агентура проникала в повстанські загони і прагнула вийти на канали зв’язку між місцевими боївками й націоналістичною еміграцією в Мюнхені, столиці американської окупаційної зони. Однак радянські спецслужби досі не могли ні дотягнутися до командування УПА, ні запобігти убивствам прихильників режиму, як-от Ярослава Галана.

Хрущов був знайомий з Галаном особисто. У 1946 році Галан працював кореспондентом від української преси на Нюрнберзькому трибуналі і вимагав видати Степана Бандеру з американської окупаційної зони.

Повернувшись додому, він писав полум’яні памфлети проти українських націоналістів. Галан також нападався на Українську греко-католицьку церкву. Радянська влада заарештувала була її ієрархів, а священиків змусили перейти в юрисдикцію Російської православної церкви — все це було елементом боротьби з іноземними політичними, релігійними й культурними впливами на підрадянських територіях.

Чимало вірян греко-католиків пішло в підпілля. Нападки Галана на церкву не лишилися не поміченими у Ватикані — у липні 1949 року папа Пій ХІІ відлучив його від церкви. Галан відповів новим памфлетом, написавши «Я плюю на папу».

Можливо, саме цим він і підписав собі смертний вирок: повстанці зазвичай були греко-католиками і не схильні були терпіти наруги над переслідуваною церквою.

Про смерть Галана негайно доповіли Хрущову, він зі свого боку проінформував про львівські події Сталіна. Старому диктатору, який жив у параноїдальній атмосфері підозр, це явно не сподобалося. З цього вбивства випливав висновок, що через п’ять років після завоювання Західної України, через чотири роки по тому, як над рейхстагом у Берліні замайорів червоний прапор, радянська супердержава не може впоратися з купкою повстанців. І то не десь на далеких окраїнах комуністичного світу, а в європейській частині країни, під самим західним кордоном СРСР.

Сталін розпорядився надіслати до України найкращих спеціалістів по боротьбі з підпіллям. Їх поінформували, що товариш Сталін дуже не задоволений роботою органів у Західній Україні, наказали знайти убивць Галана і на корені знищити все, що лишилося від руху опору.

Хрущов розумів, що Кремль пильно стежить за ситуацією в республіці. Ось чому він особисто приїхав у Львів перевірити хід слідства і привіз із собою цілу команду людей, які мали простежити за роботою місцевих кадрів: міністра внутрішніх справ, секретарів ЦК КП(б)У, навіть першого секретаря ЛКСМУ.

Хрущов вимагав від підлеглих зробити Львів твердинею радянської влади. За деякими даними, він був готовий на дуже радикальні заходи, аби лиш позбавити підпілля соціальної бази: відправляти молодих людей працювати і вчитися на Донбас, а то й запровадити в регіоні систему окремих внутрішніх паспортів, що перетворило б Галичину на величезну в’язницю поза сферою радянського законодавства.

Хрущов неохоче відмовився від цих планів — надто багато ризиків. Один із радників у цій справі вважав, що подібні заходи тільки підштовхнули б українську молодь іти в ліси до повстанців.

Після дзвінка з Кремля Хрущов відклав усі справи і вилетів до Москви. «Я не знав, у якому статусі повернуся в Україну і чи повернуся взагалі», — згадуватиме він. Поїздка виявилася доленосною: його не заарештували, не винесли догану, а підвищили.

Сталін хотів, щоб Хрущов був під рукою в Москві, і призначив його боротися з внутрішніми ворогами у московській міській парторганізації. Генсек вичищав із партії справжніх і уявних прихильників так званої «ленінградської групи» — вона нібито збиралася утворити окрему російську комуністичну партію, що гіпотетично кидало виклик загальносоюзній ВКП(б) і владі Сталіна. Хрущов, давній керівник Української РСР, здавався природним союзником у боротьбі з російським партикуляризмом, який підривав імперію.

У Хрущова відлягло на серці. «Я, звісно, подякував за довіру. Сказав, що охоче приїду в Москву, бо був задоволений своєю попередньою роботою у столиці», — згадуватиме він. Хрущов повернувся до України закінчити справи і мав переїхати в Москву перед пишним святкуванням сімдесятиліття Сталіна 21 грудня 1949 року. На святковому обіді Сталін посадив Хрущова обіч себе, по іншу руку генсека сидів Мао Цзедун.

Так почався шлях Хрущова на вершину радянської ієрархії. Але він ніколи не забув страху від несподіваного виклику в Москву і всіх тих проблем, які створювало йому на посаді першого секретаря республіки українське підпілля й людина, яка уособлювала спротив, — Степан Бандера.

Про автора. Сергій Плохій — професор історії і директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, один із провідних фахівців з історії Східної Європи, входить до наукової ради Українського історичного журналу. Автор дев’яти книг, зокрема новаторського за підходом до історії України видання «Брама Європи», а також книжки «Остання імперія», відомої новою інтерпретацією останніх місяців життя Радянського Союзу.

Рекомендаційний матеріал до теми:

 "Україна в перші повоєнні роки"

ГУЛАГ

20 З'їзд КПРС

                                      

Хрущівки, Сталінки, Брежнівки

                                       

Рекомендаційний матеріал до вивчення теми"Україна у період загострення кризи радянської системи"

Ідеологічний наступ сталінізму в повоєнний час «Жданівщина»

Найрельєфніше після війни критичні настрої проявили ся в середовищі творчої та наукової інтелігенції. Приборкання неслухняної інтелігенції було доручено секретарю ЦК ВКП(б) А. Жданову, який дуже ретельно взявся до справи. Тому цей грубий, авторитарний стиль і некомпетентне втручання в діяльність творчої та наукової інтелігенції країни, звинувачення її кращих представників у формалізмі, безідейності, низькопоклонстві перед Заходом, безрідному космополітизмі, а в Україні ще і в буржуазному націоналізмі, суспіль ствознавці назвали "жданівщиною". У 1946-1948 рр. було прийнято цілу низку ідеологічних постанов ЦК ВКП(б) ("Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про репертуар драма тичних театрів і заходи щодо його поліпшення", "Про кінофільм "Большая жизнь", "Про оперу "Великая дружба" В. Мураделі"), де представників творчої інтелігенції цькували за безідейність, беззмістовність, апо літичність, наклепи на радянську дійсність тощо. Відповідно до рішень ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У ухвалив ряд постанов, метою яких було показати стан справ в українській радянській літе ратурі та мистецтві ("Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури" (серпень 1946 р.); "Про журнал сатири і гумору "Перець" (вересень 1946 р.); "Про журнал "Вітчизна" (вересень 1946 р.); "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення” (вересень 1946 р.). Критика представників інтелігенції у цих постановах супроводжувалася зневажливим тоном, безцеремонно навішувались ярлики "українського буржуазного націоналізму", ставилися вимоги викривати "ворогів народу" тощо. У створенні нетерпимої атмосфери в середовищі творчої та науко вої інтелігенції в 1947 р. огидну роль відіграв Каганович. Під його тиском на пленумі спілки письменників України у вересні 1947 р. гостро критикували М. Рильського, Ю. Яновського, І.Сенченка. Під заборону потрапила сатира - критичний струмінь у письменстві. Особливо нещадному розносу був підданий Остап Вишня за буцімто "відхід від радянської ідеології і здачу класових позицій”. За ініціативою Кагановича кампанію критики української інтелі генції поширили на істориків. У постанові ЦК КП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР" (29 серпня 1947 р.) були піддані нищівній критиці за "серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного харак теру" праці інституту "Короткий курс історії України" (видання 1941 р. під редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М.Сурпуненка, Ф. Ястребова), "Нарис історії України" (видання 1942 р. під редакцією К. Гуслистого, Л.Славіна, Ф. Ястребова), перший том "Історії України" (надрукований у 1943 р. під редакцією М.Петровсько го). 2 липня 1951 р. У газеті "Правда" з'явилася редакційна стаття "Проти ідеологічних перекручень у літературі". У ній необґрунтованій і дуже образливій критиці був підданий вірш В.Сосюри “Любіть Україну”. Його було названо "ідейно порочним твором". "Правда" знайшла кримінал у таких рядках поета:

"Любіть Україну, як сонце любіть, Як вітер, і трави, і води..В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди.Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну".  

                Одночасно "Правда" нагадала М. Рильському про його "серйозні ідеологічні помилки" і суворо засудила оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький", вказала на "серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні". Паралельно з критикою "українського буржуазного націоналізму" з кінця 1948 р. розгорнулося цькування "безрідного космополітизму". Ця критика швидко набрала відверто антисемітського характеру. Інтелігенти-евреї-письменники, літературні критики, музиканти, вчені звинувачувалися в індивідуалізмі, антиросійських настроях, сіонізмі, антипатріотизмі тощо, Єврейський антифашистський комітет був розпущений, кількасот єврейських інтелігентів заарештували. Частину з них за вигаданими і фантастичними звинуваченнями у 1952 р. розстріляли. У 1947 р. була розгорнута велика дискусія з питань філософії.

Одночасно "Правда" нагадала М. Рильському про його "серйозні ідеологічні помилки" і суворо засудила оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький", вказала на "серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні". Паралельно з критикою "українського буржуазного націоналізму" з кінця 1948 р. розгорнулося цькування "безрідного космополітизму". Ця критика швидко набрала відверто антисемітського характеру. Інтелігенти-евреї-письменники, літературні критики, музиканти, вчені звинувачувалися в індивідуалізмі, антиросійських настроях, сіонізмі, антипатріотизмі тощо, Єврейський антифашистський комітет був розпущений, кількасот єврейських інтелігентів заарештували. Частину з них за вигаданими і фантастичними звинуваченнями у 1952 р. розстріляли. У 1947 р. була розгорнута велика дискусія з питань філософії, яка пропагувалася як "зразок більшовицької критики і самокритики". Аналогічні дискусії розгорнулися в мовознавстві, політекономії та в інших науках. Мета цих "дискусій" - залякати наукову інтелігенцію, розгро мити інакомислення, встановити ідеологічний контроль партії в усіх сферах духовного життя. Яскравим прикладом такої "дискусії" була сесія ВАСГНІЛу у серпні 1948 р. у Москві, яка довершила розгром радянської школи гене тики. Кількасот вчених-генетиків і біологів втратили роботу. Зокрема в Україні були звільнені академік М. Гришко, у Харківському університеті – професор І. Поляков, у Харківському сільськогосподарському інституті - професор Л. Делоне та багато ін. Розгром генетики очолив "народний академік" Т.Лисенко. "Лисенківщина" яскраво відзеркалювала політику тоталітаризму у царині науки, вона була тріумфом псевдонауки, яка крім шкоди нічого не принесла нашій країні. Всюди процвітало шарлатанство, догматизм, начотництво. Ряд наук взагалі було заборонено. Так, кібернетику оголосили "буржуазною лженаукою", в результаті у цій галузі СРСР на десятки років відстав від Заходу, генетику – „блудною дівкою імперіалізму” тощо. У цілому "жданівщина" залишила по собі гнітючу атмосферу в ста ні інтелігенції. Усі чекали повторення кривавих репресій 1930-х років. Але вони не повторилися. 5 березня 1953 р. помер Сталін. Морально-політичний клімат у країні почав змінюватися, розпочалася хрущовська "відлига".

               Окрім такого планомірного, систематичного контролю сталінський режим провадив періодичні викривальні кампанії, щоб добитися цілко витого послуху серед інтелігенції. Ці кампанії набули найбільшого роз маху в перші післявоєнні роки, втілившись у сумнозвісній політиці "ждановщини". Саме тоді після прийняття відповідних загально партійних рішень ЦК КП(б)У ухвалив низку розгромних постанов, присвячених питанням науки, літератури й мистецтва та спрямованих на викриття різноманітних політико-ідеологічних прорахунків, допуще них представниками української інтелігенції. 

               Серед цих постанов, крім уже згаданих вище, були: "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград" (1947 р.), "Про стан і заходи поліп шення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з Постановою ЦК ВКП(б) "Про оперу "Большая дружба" В.Мураделі" (1948 р.) та ін. Вістря всіх кампаній, проведених в УРСР, спрямовувалося на бороть бу з "українським буржуазним націоналізмом".

                Найгострішої критики зазнали О.Довженко, М.Рильський, Ю.Яновський, І.Сенченко, Ще наприкінці війни на одному із засідань Політбюро ЦК ВКП(б) И.Сталін вказав на "антиленінські помилки і націоналістичні перекручення" в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Через кілька років "рецидиви націоналістичної ідеології" було ви явлено в поемі М.Рильського "Мандрівка в молодість", романі Ю.Яновського "Жива вода", повісті І.Сенченка "Його покоління". Нищівній критиці піддали львівських письменників П.Карманського, М.Рудницького, А.Патрус-Карпатського, яких звинувачено в націо налізмі й виключено зі Спілки радянських письменників України. "Порочними" було названо окремі твори Л.Первомайського, Ю.Смолича та інших авторів.

Контурна карта до теми:"Україна в період загострення кризи Радянської системи

(сер. 1960х- сер. 1980х рр)"

Лекція з теми « Україна в період загострення кризи радянської системи

(сер. 60-х – поч. 80-х 4.рр.)

ПЛАН

1.     Політико – ідеологічна криза рад. ладу в Україні.

2.     Стан економіки України в ІІ половині 60- х  на поч.. 80- рр.  та назрівання економічної кризи.

3.      Етносоціальні процеси та рівень життя населення.

         Нагадаймо хронологічну послідовність   подій.

1. Смерть Й. Сталіна (5  березня 1954)

2.  Початок освоєння цілини(лютий 1954 р)

3.  Входження Кримської області до складу  УРСР (19 лютого   1954 р.  відповідно до                            Указу  про передачу  Криму до складу УРСР )

4.  ХХ з’їзд КПРС та початок процесу  десталінізації в Україні (лютий, 1956р)

Історичний    словник

      Цілина  - земля , що не  зазнала людського впливу,  необроблена , незаймана.

         Змова щодо усунення Хрущова з посади І секретаря ЦККПРС готувалася понад рік.

7 жовтня  1964 р. з ініціативи  близького оточення Хрущова відбувся «тихий  переворот».

Відразу після пленуму в Москві, 15 жовтня 1964 р. І Києві відбулися збори активу міста і області , на яких вище партійне керівництво республіки   на чолі з П. Шелестом визнало критику    проявів   волюнтаризму  і суб’єктивізму з боку М. Хрущова та підтримано рішення пленуму ЦККПРС

Записуємо І питання

Жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслом (волюнт) Подолання  волюнтаризму і суб’єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму і стабільності.

         Курс був на «наступність», « поступовість», « зваженість» у прийнятті рішень.

Період   1964 – 1985 рр. отримав назву «застій»  Ця назва не передбачає припиненню розвитку країни: здійснювалися реформи , реалізовувалися п’ятирічні плани, велося активне   будівництво . Проте навіть у межах СРСР УРСР за рівнем споживання посідала 5 місце серед  союзних   республік, хоча мала ІІ по Союзу рівень економічного потенціалу.

«Етапи періоду   застою»:

 1 етап (1965 – 1970)  - спроба проведення економічної реформи, як мали   б упорядкувати   економіку СРСР . Після «реформаторської   гарячки»  хрущовського періоду ( реформи  Косигіна)

2 етап (1982 – 1985) – зміни  в партійному  керівництві. Усвідомлення  кризового  стану   радянського суспільства.

Майнд – карта структурної кризи радянської моделі суспільно – політичного розвитку.

Економічна криза:

1.     Дефіцит товарів;

2.      Відмова або повільне запровадження нових технологій;

3.      Невисока якість більшості товарів.

Продовольча криза: 

1.     Хронічна криза сільського господарства;

2.     Прихована інфляція(зростання цін  при незмінних розмірах заробітної плати;

3.     Екстенсивний шлях розвитку економіки;

4.     Висока затратність виробництва.

Політична криза: 

1.     Воєнні авантюри й нездатність вийти з них  (Афганістан, Ефіопія , Ангола)

2.     Нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку

(герантократія  «старіння керівництва) ;

3.     Недієздатність законодавчих органів;

4.     Втрата динамічності в розвитку радянської моделі і її привабливості для інших країн;

5.     Корупція у вищих системах влади:хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства,  родинних зв’язків, особливої відданості;

6.     Посилення  репресій проти інакомислячих.

                                                                                                    

Ідеологічним орієнтиром   були  положення від 1961 року. Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 року.  Проте цей рух набув зворотній напрям  від Хрущовської лібералізації до неосталінізму   (це відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи,  з деякими урахуваннями  сучасного розвитку).

             Спроби реабілітації Сталіна:

             1965. Доповідь присвячена   20-й річниці перемоги ВВв, де Брежнєв відзначив  вимог   Сталіна  у розгром фашизму. Зал відповів  оплесками.

І –а спроба: ХХІІІ Зїзд КПРС (1966) – офіційна реабілітація Сталіна . Компартії Угорщини, Італії, Франції, Югославії, УСРС  заявили,що відкличуть своїх делегатів на знак протесту           спроба  не реалізована , хоча з підручників було вилучено тексти про культ Сталіна.

ІІ –а  спроба: в газеті «Правда» в 1969 р. збиралися надрукувати статтю, де засуджувалося  рішення ХХ Зїзду і ХХІІІ Зїзду (1966 р)  КПРС про культ Особи   Сталіна. Але в останню хвилину  відмовились від публікації і підготовки відповідної постанови   ЦК   КПРС.

Протягом 1967 – 1977рр.  зявилися поняття  «розвинуте соціалістичне суспільство», яке  стверджувало, що неможливо здійснити  негайний «скачок»   у комунізм.

«Реальний соціалізм» - посилював труднощі, що існують у суспільстві. Відповідно до Конституції СРСР 1977 року .

Основні складові розвинутого  соціалізму – це  «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей – радянський народ». Стверджувалося, що суспільство  розвивається під «пошуковим» керівництвом  КПРС.  Розвинутий соціалізм  не повинен прийняти        «ідеологічну   боротьбу  з впливом   Заходу»

ІІ. Косигін Олексій Миколайович  - голова Ради Міністрів СРСР.

Сутність реформи :

1. Збільшення капітальних вкладень у сільське господарство;

2. Розвиток села;

3. Зменшення планів з обов’язкового постачання основних  видів с/г  продукції;

4. Підвищення закупівельних   цін   на с\г продукцію;

5. Уведення надбавок  до цін на  надпланову  продукцію ;

6. Уведення гарантованої оплати праці колгоспників;

7. Скасування  обеженьнь стосовно особистих підсобних господарств;

8. Оцінка  діяльності підприємств повинна здійснюватися за показниками реалізації;

9. Ліквідація    раднаргоспів,   відновлення   міністерств і відомств;

10. Матеріальна зацікавленість трудящих .

Причина краху: 

Реформа прагнула поєднати   непоєднуване:  розширити самостійність підприємств  і відмовити   всевладдя   підприємств, чим краще працювало підприємство,  тим жорсткіші були  норми утворення   орендів стимулювання .

«Празька весна» (1968 р)

Після косигінських реформ  виник Держагропром    - управлінський   монстр, куди увійшли підприємства і організації міністерств   хлібопродуктів,   меліорації  і водного господарства тощо.  Але він поселив бюрократизацію управління.

ІІІ.  На зміну національного складу  вплинули чинники:

1. політика на   «зближення», «злиття»  націй  для єдиної радянської  нації;   курс якої

2.міграція робочої сили (українці виїжджають гна новобудови до Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої  Півночі.)

3. розселення на території республіки( особливо в Криму і великих містах)  офіцерів та їхніх сімей , що вийшли у відставку.

4. виїзд євреїв до Ізраїлю(протягом 30 років виїхало 353 тис. осіб).

Лекція з теми:

«Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу»  (1985-1991рр)

Перебудова в СРСР і Україна

Причини перебудови:

Стагнація в економіці, наростання науково – технічного відставання від Заходу,   провали в соціальній сфері.

Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його не здатності забезпечити економічний прогрес, у зростанні партійно – державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х   рр. стійких мафіозних угрупувань.  Апатія  та негативні явищам в духовній сфері суспільства.

Прихід до керівництва країни молодих політиків (М.С. Горбачов, М. І. Рижков,

О.М. Яковлєв),  які прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступати  за становлення держави і суспільства.

Після смерті А. Брежнєва  новим генеральним секретарем  ЦК КПРС став

Ю. Андропов  (розробив програму економічних перетворень).

  Але його смерть не дозволила її реалізувати      Костянтин Черненко – про реформи вже не йшлося.

               У березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС  став М. Горбачов.

І етап Перебудови   «стратегія прискорення розвитку» (1985- 1986) - перетворення здійснювалося на основі попередніх (адміністративних) підходів. На основі соціальної системи бачили  «прискорення» соціально – економічного розвитку країни.

                   На квітневому пленумі (23 квітня  1985р) ЦК КПРС – ефективно використовували досягнення  НТП, активізації «людського фактору» та зміни порядку планування зявилося поняття прискорення.

                Зміна керівних кадрів.            

  Головою   Ради   Міністрів став М.І. Рижков (замість  М.О. Техонова ), міністром закордонних справ став  Е.А. Шеварнадзе (замість А. Громико), першим секретарем московського міському - Б.М. Єльцин, завідувачем відділу пропаганди ЦК КПРС – О.М. Яковлєв. Загалом до початку 1987 року було замінено 70% членів Політбюро.

          Антиалкогольна компанія.

 Ідеолог Єгор Лігачов: підвищення роздрібних цін, різке скорочення виробництва лікеро – горілчаної продукції, організовувалися товариства тверезості            росла тривалість життя  та народжуваність, знизився рівень злочинності, знизилися бюджетні надходження, зросло виробництво сурогатів та самогоноваріння, більше стало наркоманів та токсикоманів            в 1988 р. антиалкогольна компанія провалилась і була скасована.

         На ХХVІІ  з’їзді КПРС (лютий 1986р) змінилась Програма партії – вдосконалення соціалізму (до 2000р. кожній родині окрему квартиру, демократизація суспільства, поліпшення якості продукції,  підвищення доходів в 1,6- 1,8 разів, значимість вищої освіти, курс на ядерне роззброєння).

8 квітня 1986р. Горбачов в Тольятті вперше вжив слово «Перебудова» .

         Держприймання (введено в травні 1986р)  -  це перевірка якості та прийом готової продукції підприємства спеціальною державною комісією          виконання планів знизилося, впали заробітки            держриймання не проіснувало навіть  двох років.

         Боротьба з нетрудовими доходами.

В травні1986р. опублікована постанова ЦК КПРС і Ради  Міністрів СРСР «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами, ще спрямована проти « тіньової економіки», але жертвами були колгоспники, городяни, що вирощували фрукти й овочі на продаж, кустарі, вуличні торговці.

         Закон «Про трудові колективи» (1986р) – де трудові колективи мали право обирати керівників, регулювати заробітню плату і відраховували на  соціальні потреби, це призвело до деорганізації виробництва.

         У ніч з 25 на 26 квітня 1986р сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Загинуло 28 пожежників. З’явилося поняття 30км «зона відчуження». Соціалістична система критикувалася, тому що керівництво країни відразу не повідомили про масштаби трагедії             збільшилася кількість  жертв.

ІІ етап. Власне Перебудова (1987- весна 1990)

         На січневому пленумі ЦК КПРС (1987р) визначилися напрямки:

ü повинна бути реальна політична партія;

ü висувати на керівні пости безпартійних;

ü проведення виборів до Рад на альтернативній основі (вибори з 1918р являли собою  голосування за єдиного кандидата на кожне місце);

ü з’явилося  поняття «гласність» - політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації.

 Її прояви:

-         припинене переслідування інакодумців і церкви;

-         зняття цензури і дозвіл видання нових газет;

-         допуск раніше заборонених книг (Булгаков «Собаче серце», А. Платонов «Котлован», А. Ахматова «Реквієм», А. Рибаков «Діти Арбата», Б.Пастернак «Доктор Живаго»);

-         поява  опозиційних літературних творів (Ч. Айтматов «Плаха» тощо);

-         поява політичних  передач («Погляд», «П’яте   колесо»,  «12» поверх»);

-         реабілітація «класових ворогів»;

-         утворення історико – просвітницького товариства «Меморіал» - неурядова організація, завдання якої – збереження  памяті про політичні репресії в СРСР.

         У 1988р. в Україні – багатопартійність.

Восени   1988 р. діяло ряд  самостійних об’єднань («Народний Рух за перебудову» тощо). У березні – квітні 1990р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. У результаті виборів в Демократичний Блок України,  у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію  - Народну Раду.

Восени 1989р. відбувалася зміна партійного керівництва УРСР,  В. Щербицького на посаді змінив В. Івашко.

Примітка:

1989-1990 рр.

Зростає вплив політики гласності на суспільство. Починається формування реальної багатопартійності. М. Горбачова Верховною Радою СРСР було обрано на посаду Президента СРСР. Обрано Верховну Раду УРСР (1990 p.). 1/3 депутатів ВР - представники демократичного блоку, мета яких - поглиблення реформ, демократії, національне відродження України. Головою ВР було обрано В. Івашка, який раніше знаходився на відповідальних посадах в ЦК КПРС І ЦК КПУ. Союзні республіки СРСР (в тому числі і Україна) оголосили Декларації про суверенітет.

Характерним явищем 1989-1990 p. була стрімко зростаюча політична активність суспільства; вона багато в чому залежала від політики гласності, що здійснювалась КПРС.

Сутність політики гласності

Повернення із забуття історичних фактів, які свідомо приховувались (про масові репресії, керманичів революції, страту царської родини, зовнішню політику СРСР в різні періоди тощо).

Оприлюднення фактів і подій щодо сучасності, які раніше теж приховувались (про економічне становище капіталістичних країн; про Чорнобильську катастрофу, інші екологічні проблеми, про реальний стан в економіці країни; про реформи і характер привілеїв партгоспноменклатури тощо).

Публікація літературних творів письменників радянської доби, зарубіжних письменників, розповсюдження яких раніше каралося і не припускалося (О. Солженіцина, В. Гросмана, В Войновича, Є Замятіна, Дж. Оруела та ін.).

Публікація творів філософів, соціологів, економістів, психологів тощо, які раніше вважалися антимарксистськими і на цій підставі не розповсюджувались.

Більш широке знайомство радянського загалу з масовою культурою Заходу. Послаблення цензури (а потім її скасування), свобода слова (але дещо обмежена).

Припинення глушіння передач закордонних радіостанцій ("Свободи", "Голосу Америки", "БІ-БІ-СІ" та Ін.); скасування перешкод для приймання телевізійних передач з-за кордону тощо.

Відмова в засобах масової Інформації від класових і партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських.

В основу класифікації політичних партій покладено їхні програмні цілі.

Основні програмні цілі правих політичних партій

Партія		Програмні цілі
УНП		Відновлення Української народної республіки (УHP), проголошеної Центральною Радою в січні 1918 р. Утвердження демократичних засад у суспільстві Ринкові реформи. Створення національних збройних сил.
УХДП		Вільна, християнська, демократична Україна. Парламентська демократія. Ліберальні ринкові реформи. Суд над КПРС.
УНДП		Незалежність України. Скликання Установчих зборів України. Створення громадських комітетів по відродженню Української незалежної держави. Ринкові реформи.

Основні програмні цілі соціал-демократичних партій

Партії		Програмні цілі
СДПУ		Незалежність України. Відмова від ідей оновленого, демократичного соціалізму, які пропагували КПРС і КПУ. Ринкові реформи, що мають соціальне спрямування.
ОСДПУ		Федеративний устрій України. Конфедеративний устрій СРСР. Визнання ідеї демократичного соціалізму. Багатоукладна економіка.

Основні програмні цілі національно-центристських партій

Партії		Програмні цілі
УРП		Створення Української незалежної соборної держави. Беззастережне засудження комуністичної ідеології і практики. Ринкові реформи.
ДемПУ		Створення суверенної України. Перехід до ринкових відносин. Створення власної валютної системи.
УСДП		Створення незалежної Української держави. Ринкові реформи. Захист інтересів селянства (перш за все, фермерства).

 Руйнація Компартії України

В 1990-1991 p. сотні тисяч членів КПУ вийшли з її лав.

В 1990 р група реформаторів - членів КПРС - об'єдналися в Демократичну платформу і виголосили головну мету: перетворення КПРС в партію парламентського типу.

В КПУ були прибічники Демплатформи. На XXVIII з'їзді КПУ вони сформулювали свої вимоги: реорганізація КПРС, перетворення її в союз компартій союзних республік; деполітизація КДБ, МВС, Збройних Сил і управлінських державних установ. З'їзд пропозицій не прийняв.

Демплатформа оголосила про свій вихід з КПУ і створила нову партію - Партію демократичного відродження України (ПДВУ), ліво-демократичної орієнтації.

Частина членів Демплатформи залишилась в КПРС.

До 1991 р. КПРС, КПУ лишалися владними партіями, під контролем яких знаходились суспільство і держава.

В березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради і місцевих рад народних депутатів.

Рух, УГС, "Меморіал", "Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка", асоціація "Зелений світ" та багато інших створили для координації дій на виборах Демократичний блок. Демблок виступив за суверенітет України, багатопартійну систему.

Демблок отримав майже третину місць у Верховній Раді, сформував опозиційну Народну Раду на чолі з академіком І. Юхновським. ПДВУ в новій Верховній Раді отримала 40 місць (депутати - члени партії і співчуваючі), Демократична партія - 25, Республіканська - 12.

В травні 1990 р. Верховна Рада УРСР розпочала роботу. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла історичний документ - Декларацію про державний суверенітет України.

Скорочений зміст Декларації про державний суверенітет

Виголошувалось право української нації на самовизначення і створення національної держави в існуючих кордонах.

Виголошувався принцип народовладдя, що здійснювався на засадах Конституції через народних депутатів, які працювали в радах різних рівнів - від місцевих до Верховної Ради УРСР.

Державна влада УРСР - самостійна у вирішенні всіх державних питань. Державна влада складається з трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової.

Кожному громадянину УРСР зберігалося громадянство СРСР. Всім громадянам гарантувалися права і свободи, передбачені Конституцією.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканною. УРСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій республіки.

УРСР - економічно самостійна держава. УРСР має право на частину загальносоюзного алмазного і валютного фондів, золотого запасу. Вирішення питань загальносоюзної власності відбувається на договірних засадах між республіками.

УРСР створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову систему, формує державний бюджет, в разі необхідності запроваджує свою грошову одиницю.

В УРСР здійснюється захист всіх форм власності.

УРСР самостійно здійснює охорону природи з метою забезпечення екологічної безпеки.

УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, освіти, культурного і духовного розвитку, гарантує всім національностям, які мешкають на території України, право вільного національно-культурного розвитку.

УРСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу і української мови.

УРСР має право на свої власні Збройні Сили, внутрішні війська і органи державної безпеки.

УРСР - нейтральна держава, яка не бере участь в військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю.

Міжнародні відносини УРСР здійснює самостійно, виступає як рівноправний суб'єкт.

УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей.

Декларація є основою для нової Конституції і законів України.

Спроба державного перевороту в СРСР і Україна

19 серпня 1991 р. в СРСР було оголошено надзвичайний стан.

Президента М. Горбачова, що знаходився на відпочинку в Форосі (Крим), було фактично усунуто від влади.

Надзвичайним органом влади було оголошено Державний Комітет з надзвичайного стану (ДКНС) з 8 осіб. Очолив ДКНС Г. Янаєв - віце-президент СРСР. Мета ДКНС, оголошена в спеціальній заяві, полягала у збереженні цілісності СРСР, наведенні порядку в країні. ДКНС був підтриманий КДБ, армією, центральними державними і господарчими органами.

Керівництво КПУ, численні ради різних рівнів заявили про підтримку ДКНС. Верховна Рада України відкрито не заявляла про свою позицію до 21 серпня 1991 р.

Рух і інші демократичні партії України розцінили події, що відбувалися в країні, як заколот і закликали до боротьби із ним.

Президент Росії Б. Єльцин засудив створення ДКНС як заколот, спробу покінчити з демократією і суверенітетом республік СРСР.

Після невдалої спроби заколотників захопити "Білий дім" (Будинок Рад) у Москві (де знаходився уряд і Президент Б. Єльцин) в ніч з 20 на 21 серпня Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної Ради.

Позачергова сесія Верховної Ради 24 серпня 1991 р. прийняла "Акт проголошення незалежності України".

"Акт проголошення незалежності України"

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави - України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України

1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі Акт проголошення незалежності України було підтверджено: 90,32% учасників референдуму схвалили цей документ.

7-8 грудня у Біловезькій Пущі поблизу Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин констатували факт утворення СНД - Співдружності Незалежних Держав.

Початок української революції 1917-1918рр

В березні 1918 р. Єлисаветград вибухнув повстанням проти "падшей женщины" анархістки Марусі та більшовика Белінковича. Згодом і Маруся, і Белінкович згадували, як вони панічно тікали від нашого міста на Інгулі!